Вибрані твори. Том другий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Нічого, браття, — озвався командир груші підривників Сашко Водинін. — Броня в них нікудишня, здолаємо!

— І, здається, озброєні танки лише сорока-міліметровою гарматою та кулеметом, — докинув Іван Байда.

— Тож нема чого боятися, — підбадьорив командир.

Він підвівся на повен зріст.

— Хлопці! — мовив. — Якщо танки прорвуться далі, вони нашкодять решті наших товаришів, що зайняли оборону в долині. Ворога треба зупинити будь-що. Клоп-черепашку з білим полотнищем над баштою беру на себе!

Низка танків, як хвостата змія, витягнувшись по долині, наближалася до пригірка.

Командир зрозумів: для атаки проти танків це найзручніше місце — вузька смуга дороги, затиснута схилами сопок та непрохідними болотами.

І він вирішив тут дати бій… Технік-лейтенант Сашко Водинін, ще недавно командир берегової мінної партії, як і інші товариші, хто зараз разом із ним стоїть на цьому вогневому рубежі віч-на-віч зі смертю, добровольцем пішов у морську піхоту.

Молодий красень, голубоокий син Росії, підводячись для атаки, на мить уявив рідну хату, очі матері, а ще всю, від Карпатських гір до цих далеких океанських суходолів, Батьківщину. І, подумавши про це, уже не міг діяти інакше.

— Вони не пройдуть! — упевнено сказав.

Зелено-жовта сталева змія повзла й повзла.

Головний танк колони уже досягнув пригірка, за яким починалася вузька, в лещатах боліт і сопок, дорога.

До скреготу гусениць і гуркоту моторів долучилися викрики «Банзай!» — під прикриттям танків у контратаку з довколишніх сопок піднімалися японські піхотинці.

— Не буде по-вашому, гади! — і Сашко метнув під головний танк гранату.

Оглушливий вибух, огонь, дим. Підбита машина, як дзига, закрутилася на місці.

Та вже підходили інші танки.

З ними й вступили у поєдинок морські піхотинці.

Сашко Водинін підірвав і наступну машину. Підірвав і — загинув.

Вибух протитанкової міни був такий сильний, що там, куди її кинув відважний воїн, спалахнула земля.

Танк палав. Їдкий чорний дим застеляв усе навколо.

Ворог не пройшов, атаку було відбито. Відбито дорогою ціною — загинули Олександр Водинін, Іван Кобзар, Костянтин Гольцев.

Моряки-десантники з боєм прорвалися вперед.

І раптом: із тилу, від навислої над затокою скелі — тієї незначної території, яку відбили в японців наші бійці, — знову застрочили кулемети, гухнула гармата.

— Байда і Затуливітер, мерщій до скелі!

Повзком поміж кущів кедрівника, а де й на повен зріст, хлопці пробралися туди, звідки не переставала литися свинцева лавина.

Це було неабияке укріплення — ніби врослий у скелю дот. Сектор обстрілу з його амбразур: затока й долина, де залягли морські піхотинці. Якщо цієї вогневої точки не знищити, удар піхоті припаде в спину.

Байда, чіпляючись за карниз, на руках підтягнувся до горішньої амбразури. Кинув гранату. Але вона, скотившись, вибухнула внизу, під скелею.

Кулемет заговорив знову.

— Ах ти ж, гадина!

І Байда затулив амбразуру. Тіло його наскрізь пронизала свинцева строчка. На тільняшці й бушлаті забагряніла кров.