Вибрані твори. Том другий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Губи його скривила глузлива посмішка, і він спустився в каюту, так більше нічого й не сказавши.

«Ти од мене все одно не втечеш!» — вирішив подумки Мукудорі.

Проте сталося інакше…

Палуба стугоніла від тупоту ніг. Згори раз у раз долинали вдари чогось важкого об глухарі й кришки люків. За перетинкою вчувся скрегіт металу.

— Вони хочуть проникнути через ілюмінатор!

Напарник Мукудорі по вахтах, невеличкий, мовби іграшковий, солдат другого розряду Хіраока, злякано відсахнувся од перетинки.

— Нічого, гейсі, — посміхнувся Такеда. — Ми їх почастуємо свинцем.

Він наказав ще раз перевірити, чи добре задраєні бортові ілюмінатори.

— А ці, на кормі, в які рвуться язепохі, навпаки, відкриємо.

Так і зробили: задрайки по правому борту відгвинтили. Крім того, дерев'яні лючини, що прикривали вантажний люк, широко розсунули по бімсах, лишивши зверху тільки брезент. Той, хто на нього стане, неодмінно провалиться в глибоку шахту.

— Коли кішка збирається ловити мишу — хі-хі! — вона ховає кігті, — афористично вирік Такеда, й тонкі вуса здригнулися, неначе на компасі магнітна стрілка.

Після розгрому ходової рубки баржа зовсім втратила управління: нею владарювали хвилі. Вони хижо вгризалися в борти, перехлюпували через палубу. Щоразу, коли крізь прочинені ілюмінатори долинав розпачливий зойк, японці знали: там когось змило в океан.

Але стихія не лякала тих, хто вирвався на волю. Охоплені гнівом, люди намагалися добратися в черево корабля, розправитись із своїми мучителями. Поки що їм це не вдавалося.

Ілюмінатор, крізь який вони збиралися проникнути всередину, був глухо-наглухо задраєний. Тоді повстанці взялися за ілюмінатори кормові, розташовані в бортах, відразу за настилом головної палуби. До них можна було дістати рукою, якщо лягти на огороджену дротяними леєрами палубу, біля жолобистих ватервейсів[159].

— Спускайся, Хоа, а ми тебе потримаємо за ноги, — почувся чийсь голос.

Кілька чоловік схилилося над тим, кого назвали Хоа, — кістлявим, схожим на мумію юнаком. Він, звісивши голову за борт, намацав кружало ілюмінатора.

— Кришка відкрита, — повідомив.

— От і добре!

Всі сторожко почали вслухатися, стараючись з'ясувати, чи є там хто. Мовчання. Пустка. Отже, можна діяти.

— Ну, ходімо…

Спочатку Хоа, потім інші полізли в ілюмінатор.

Кубрик, в який вони спустилися, був порожній. В коридорі, що вів із корми до носової частини, теж нікого. Японці, видно, сховалися на спардечній палубі.

— Лізьте сюди! — гукнув Хоа.

Ще з десяток чоловік майнуло вниз. Їх ледве вмістив тісний коридор.

— А тепер розвідаємо, що там далі…

Не встигли вони ступити й кроку, як із сусіднього відсіку, з-поза бічної перетинки, кинулися японці. Вони збивали полонених із ніг, ножами намагалися вцілити в голову, груди.

Стогін. Кров… За якусь мить усі були перебиті.

— Непогано, гейсі, — похвалив солдатів Такеда. — Непогано! Мишоловка не підвела, хі-хі…

Біля інших, зумисне залишених відкритими, ілюмінаторів теж чатували солдати. Коли з палуби хто-небудь перехилявся, в нього відразу випускали кулі.

Пастка на люку вантажного трюму спрацювала теж: у шахту провалилося кілька чоловік.

[159] Канавка палубного настилу вподовж бортів, по якій стікає вода.