Вибрані твори. Том другий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Тепер Мукудорі без вагання вирушав у рейс.

Усе сталося неждано-негадано: Сімура раптово занедужав… Вони довго не бачилися. Коли після чергового рейсу Мукудорі завітав до нього на квартиру, одразу й не впізнав дядька — так той змінився. Обличчя висохле, пожовкле, в глибоко запалих, каламутних очах якийсь дивний, потойбічний погляд.

— Дядечку…

— Присядь, хлопчику, — кволим голосом озвався Сімура.

Мукудорі опустився на солом'яний татамі[149] біля розсувної перетинки, за якою лежав хворий.

Вони говорили недовго — розмова дядька стомлювала. І те, що почув Мукудорі, вразило: надії на одужання не лишалося. Сімура готувався до смерті.

— Шкода, що не побачив рідні, — сказав. — Та все ж боги милостиві — вони послали тебе… Ось, Мукудорі, — дістав він з-під подушки щось важке, загорнуте в картате фуросікі[150]. — Коли мене не стане, воно буде твоїм — я передаю його в надійні руки.

Через кілька днів полковника вирішили відвезти в глибину острова, на один з аеродромів, який підтримував повітряний зв'язок із Хоккайдо. Але не встигли Сімуру повантажити на автомашину, як він помер.

Скарби, награбовані ним, дісталися племіннику.

Чого тільки в тій скриньці не було! Мукудорі, побоюючись, що в казармі хтось може викрасти, переніс її з острова на скелю. Там, у тісній порожняві, під замшілою приступкою і сховав.

Щоразу, приходячи сюди, він, затамувавши подих, намацував рукою: чи на місці його поклажа? Але все було ціле, і він, одкривши скриньку, милувався, пересипаючи з долоні на долоню обручки, діаманти, перли.

Сьогодні йому так і не пощастило помилуватися скарбами — сигнал тривоги підняв його зі скелі.

Розділ третій

ВИБУХ НА ПАЛУБІ

Він біг даремно: тривога була несправжня.

Дозорний зі скелі Футацу подав сигнал про наближення невідомого корабля. На березі зчинився переполох. Але виявилося — корабелі, японський.

Назад Мукудорі не вернувся — часу лишалося обмаль: він повинен без запізнення прибути на баржу.

— Знову відвідував могилу дядечка? — насмішкувато запитав боцман, угледівши на трапі свого підлеглого.

— Так, суїфухо[151], — покірно відповів.

Могила полковника Сімури, з пласкою чорною брилою надгробка, знаходилася за висілком біля затоки, де океан зубчасто вклинився в низький, піщаний берег. Звідти недалеко до скелі, в якій Мукудорі сховав заповітну скриньку.

На баржі знали: кожну вільну хвилину молодий хоккайдець проводить на кладовищі. Потай заздрили такій побожності й міцним родинним узам. Навіть холод могили не зміг остудити палкої любові племінника до свого іменитого дядька.

Одначе знали не все. Бо на могилі Мукудорі майже не бував. Одержавши чергове звільнення, він хутчій поспішав до скелі.

«Мертвому — мертве, — заспокоював себе. — І дядько більше нічим мені не стане в пригоді».

Поки на Сюмусю й Парамусіро то велося підземне будівництво, рейси баржі в океан не припинялися. Операція «Купання» знову й знову вкорочувала життя багатьом.

Після витонченої розправи над корейцем Суном, запропонованої полковником Сімурою, екіпаж для розваги так само почав топити чимало полонених. І Мукудорі на страшному ремеслі набив руку… Він так реготав, коли одного разу канат, на якому волочився полонений, раптом розв'язався і той нещасний поплив наввимашки, ніби й справді міг подолати океан і досягти рятівного берега.

А потім у душі Мукудорі мовби щось надломилося. Солдат-шибайголова став боязливим. Його терзали й переслідували привиди.

«Чим я завинив?! І перед ким? — думав він. — Хіба що жорстокістю перед полоненими. Але ж я давав клятву будь-якою ціною захищати імператора і Японію».

Ці «виправдання» перед самим собою трохи пом'якшували почуття вини, тимчасово додавали сил.

«Кімі га є, кімі га є — ми, японці, над усе!» — щоранку, коли на баржі піднімали стяг, звучали слова національного гімну. Звучали підбадьорливо й заклично.

Невдовзі укріплення острова завершили. Баржа з копачами-полоненими вирушила в останній рейс.

Як завжди, ставши під тент на боковому майданчику, Мукудорі стежив за неслухняним живим «вантажем».

[149] Мат. циновка для сидіння (япон.).

[150] Хустина (япон.).

[151] Боцман (япон.).