Вибрані твори. Том другий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Коли Мукудорі піднявся з відсіку, де лежали боєприпаси, на горішній палубі кипів бій. Полонені, яким вдалося вирватися з «вольєра», захопили півбак і вже підступали до ходової рубки.

Кулеметні черги косили випростаних на повен зріст людей. Ті падали, але знизу на зміну їм піднімалися інші.

Найбільшою загрозою були, звичайно, кулемети. Тому люди почали пробиратися повзком, щоб уникнути куль.

Мукудорі зиркнув на палубу. Там офіцера чомусь не було. Де він? Біля ребристого пілерса валявся його кашкет. Боцман лежав, розтоптаний десятками ніг. У ходовій рубці вахтовий матрос силкувався тримати баржу на заданому курсі. Вона погано слухалася стерна, провалювалась у глибокі борозни між хвилями, високо злітала на гребенях валів.

Двоє полонених під шквальним вогнем пробралися-таки до ходової рубки. За ними побігло ще кілька чоловік.

Квадратна, з броньованими перетинками рубка мала люк знизу, що вів кудись у черево судна, і вхідні двері з горішньої палуби. Ці двері зараз були зачинені зсередини. Полонені намагалися їх відчинити.

Все — даремно! І двері, й ілюмінатори були наглухо задраєні.

За рубку потикатися не наважувались — звідти сипали вогонь кулемети. Лишалося єдине: захопити рубку й через неї проникнути всередину баржі та на її корму.

Натовп сунув до лобового скла, за яким стояв стерновий.

Гатили кулаками, але скло було надто товсте. Тоді один із полонених угледів на боковій перетинці протипожежний шланг.

— Тримайте! — простяг товаришам кінець із важким металевим брандспойтом.

Удар, другий! На в'язкому склі ілюмінатора розповзлися, схожі на щупальці спрута, лінії.

Та все ж наскрізь ілюмінатора не пробили.

Тоді-то з-за рубки із гранатами в руках вигулькнув Мукудорі. Зорові його відкрилася така картина: люди заповнили майже всю горішню палубу, а знизу піднімалися останні бранці.

Нарешті вони пробили скло. Вахтовий матрос кинув стерно й почав відстрілюватися.

Кулі й хитавиця збивали людей з ніг. Збивали, але були безсилі приглушити їхній гнів і прагнення вирватися на волю.

Зрозумівши, що перед натиском полонених йому не встояти, стерновий, мов пацюк, шугонув у люк й задраїв за собою кришку.

Ходову рубку захопили полонені.

Стривожені стріляниною, на кормі з'явилися кочегари. Ті, що стояли за кулеметами, кивком голови дали їм зрозуміти, щоб вони бігли до Мукудорі. Стріляючи на ходу, кочегари перебігли до рубки.

— Давай, Мукудорі! — крикнув розгарячілий кулеметник.

Мукудорі кинув гранату. Вибух струсонув баржу, ніби вона налетіла на риф. Люди, підтяті осколками, закривавлені повзали по палубі.

— Іще одну! Банзай![154] — підохотив мордатий кочегар.

Мукудорі кинув другу гранату, та вона впала на нижню палубу, в «басейн» із водою.

Поштовх виявився таким сильним, що баржу поклало на борт. Якби не висока хвиля, що налетіла відразу, судну б уже не підвестися — крен був майже максимальний. Проте толку від вибуху ніякого: осколки продірявили тільки борти.

Лишалася остання граната, а полонені й не збиралися здаватись. Видно було, вони намагалися захопити кулемети. Кілька чоловік до них уже підкрадалося. Їх одразу ж і підкосило, і вони так і не підвелися.

Остання граната, кинута Мукудорі, пошкодила ходову рубку, поклала ще з десяток чоловік. От і все! Що ж бо далі?

Замовк кулемет, потім другий. Японці відступали на корму.

— Швидше, Мукудорі! Швидше…

Хтось із полонених сіпонув його за руку, але він зумів вирватися, припустившись до корми. Ось він, рятівний люк! Клацнув металевий глухар. Японці ніби провалилися в безодню.

Екіпаж баржі був загнаний в трюми, за щільно задраєні люки й двері. Палуби захопили повсталі.

[154] Войовничий клич (япон.).