Вибрані твори. Том другий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Розділ четвертий

ЛАНЦЮГАМИ ПРИКУТИЙ

Кам'яне урвище на схилі лобатої сопки стрімко спадає до води. Вгорі, по щаблистих уступах, тулиться покручений безжальними вітрами кедрач. На маківці вершини — смагло-листа вільха.

Гора нагадує голову потвори. В неї і вмуровано залізобетонний дот.

Між вилицюватими наростами базальтів чорніють дві розкосі поперечні щілини, трохи нижче — губи, зведені саркастичною посмішкою, — третя.

Ці вогнедишні «очі» і «рот» сіють довкола смерть: у доті встановлено гармату середнього калібру та два кулемети.

^{До зубів озброєні кораблі ошкірювали жерла лиховісних гармат.}

У щілині праворуч кулеметне гніздо солдата-смертника. Прикутий ланцюгами до скелі, він не може зійти з місця. Раз на добу йому подають кружку води та миску вареного тофу[155]. Він приречений.

Рухливі цівки води, просочившись крізь базальтову твердь, ніби жовто-бурі ящірки, сповзають зі стелі. Підлога залита водою. І коли вода перехлюпує через кам'яний бруствер, потік, точнісінько самогубець, зривається зі скелі й стрімголов падає вниз.

Схудлий — кістки та шкіра! — солдат якось відречено дивиться у щілину.

Невидючий погляд охоплює поплямоване брижами плесо затоки, смугу піщаної улоговини.

Смертник той — Мукудорі, вірнопідданий імператора, рядовий самохідної баржі, яка не так давно вирушила в останній рейс.

… Отже, обслуга кулеметів та інші члени екіпажу з горішньої палуби ганебно втекли.

Океанське вантажне судно, кілька років тому перероблене в самохідну баржу й спеціально обладнане для перевозки бойової техніки і висадки десанту, мало глибокі трюми, житлові й службові приміщення, розташовані на твіндеку[156].

Ці відсіки стали тепер пристановищем «бравих» вояків. Од повсталих їх відгороджували надійні дерев'яні настили й металеві перетинки.

Після того як в'язні розправилися зі старшим офіцером, скинувши його за борт, командування взяв на себе унтер-офіцер Такеда.

З Мукудорі він був майже ровесник і навіть земляк — теж із Хоккайдо. А тільки Такеда після закінчення військової школи раніше прибув в острівний гарнізон Сюмусю і завдяки своїй пихатості зверхньо дивився на просту солдатню, вважаючи себе обранцем долі.

Вайлуватого телепня Мукудорі[157] він принижував як міг: зумисне посилав чистити гальюни, на іншу чорнову роботу. Солдат мовчки виконував накази самодура, бо не смів заперечувати офіцеру, хоч і лютував потай.

Між ними виникла прихована ворожнеча.

«Коли-небудь я з тобою поквитаюся», — виношував помсту Мукудорі.

Одного разу в штормовому океані він таки наважився здійснити свій задум — скинути ненависного земляка за борт. Мукудорі непомітно підкрався до Такеди, який із секстаном[158] у руках проводив обсервацію.

Майданчик, на якому стояв Такеда, був з'єднаний із палубою вузьким дерев'яним трапом… Мукудорі подолав майже всі сходини, заносячи ногу на останню приступку. Як раптом трап задзвенів: дзінь-дзілінь! Виявляється, тріснутий дерев'яний щабель недавно був замінений металевим. Він-то й підвів нині.

— Хто там?!

В грудях у Мукудорі ніби щось обірвалося.

— Це я… я, Такедо-сан, — захлинаючись від страху, улесливо пролепетав.

— Ти? — здивувався унтер. — Чого тобі треба, гейсі?

— Душно в кубрику, от я й вийшов провітритися…

— Ну, що ж — гуляй, — і Такеда знову підняв кутомір, шукаючи в просвітах хмарного неба потрібну навігаційну зірку.

Чи здогадався він про намір свого земляка? Авжеж здогадався! Тому що на другий день, зустрівши Мукудорі на палубі й окинувши з ніг до голови прискіпливим поглядом, запитав:

— То, значить, душно в кубрику? Хі-хі…

[155] Страва з соєвого сиру (япон.).

[156] Міжпалубний простір усередині корпусу корабля.

[157] «Мукудорі» японською мовою означає «селюк, неотесаний хлопець-бевзь».

[158] Кутомір, з допомогою якого визначають місцезнаходження судна по зірках у відкритому морі.