Вибрані твори. Том другий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Для того щоб бранці не могли піднятися вгору, а отже, досягти ходової рубки й перебити варту, над палубою натягли металеву сітку. Крізь неї не пролізти. Тих, хто умудрявся просунути пальці, били прикладом або чавили кованими каблуками.

Так повторювалося щоразу — полонені, опинившись у смертельному вольєрі, намагалися з нього вибратися. Мукудорі ставало смішно: він знав, чим це кінчається.

1 все-таки трапилося непередбачене.

Океан штормив. Високі сірі вали без упину гатили в борт. Баржа носом черпала хвилі; вони заливали охоплених жахом людей.

Раз у раз, коли вода прибувала, палуба з напнутою над нею сіткою перетворювалася на басейн.

Вахтовий офіцер наказав стерновому тримати судно носом до хвиль.

«Не біда, — розмірковував він, — якщо язепохі[152] внизу захлинуться. Гірше, коли баржа переповниться водою. Тоді й нам, японцям, не минути лиха».

Бранці, стоячи натовпом, бачили, як рівень води збільшується. І чекали найгіршого. Але те, що їм здавалося загрозливим, насправді виявилось рятівним.

Дістати до сітки над палубою просто так було неможливо — надто високо, і полоненим доводилося ставати один на одного. Тепер же, коли вода піднялася в людський зріст, туди можна було дотягтися рукою.

Це трапилося на вранішній вахті, коли матроси й офіцери спустилися вниз снідати, а на палубі лишився Мукудорі та ще стерновий. Хоч вода крізь шпігати й ватервейси потроху зціджувалася за борт, все ж кожен удар хвиль наповнював «басейн» до половини.

Тримаючись на плаву, люди потяглися до сітки над головою. В дротяне плетиво уп'ялися десятки рук. Од ваги тіл бокове кріплення не витримало, і сітка в кількох місцях відпоролася від палубного настилу. Один її край, в підніжжі оглядового майданчика, на якому стояв. Мукудорі, повис у воді. Люди, хапаючись за нього, мов по сходинах трапа, полізли вгору.

Ще мить — і вони на волі, переб'ють екіпаж.

Мукудорі вистрелив. Кілька чоловік, підтятих кулями, сповзло по сітці. Вода забагрянилася.

Почувши постріли, з кубриків вибігла решта команди.

— Що тут діється? — нічого не розуміючи, запитав старший офіцер.

Але, помітивши розірваний дротяний намет і те, як по ньому піднімаються полонені, крикнув:

— До кулеметів! Мерщій до кулеметів!

Солдати кинулися за ходову рубку, де на триногах, зачохлені по-штормовому. стояли високі станкові кулемети.

Поки розв'язували брезент, полонені після замішання, викликаного смертю товаришів, знову пішли на приступ.

— Чого ти вагаєшся? Стріляй, стріляй, донбутцу![153] — не своїм голосом закричав офіцер.

Мукудорі вистрелив.

І знову кілька забитих посунулося по сітці вниз.

Тепер людей не лякали ні кулі, ні смерть — вони піднімалися дедалі вище. Але не встигли схопитися за ковзкий дерев'яний обвід, як підбіг боцман, ударив по руках каблуками. Бранці, корчачись од болю, відступили.

З-за ходової рубки озвався кулемет. Над палубою просвистіли кулі. Людей вони не зачепили. Кулемети стояли низько, між ними й носовою частиною судна утворився мертвий, що не прострілювався, простір. Кулі сіялися вгорі, з сичанням плюхкаючись у воду.

— Суїфухо! — кинув офіцер боцманові.— До важеля!

Вихопивши з рук Мукудорі карабін, він в упор почав розстрілювати беззбройних.

— Опускай швидше палубу! — гукнув нетерпляче.

Боцман, а з ним Мукудорі, притьмом кинувшись до тумби спускового механізму, натиснули на важіль. Залита водою палуба не піддавалася.

Зрозумівши марність їхніх зусиль і те, що кулемети б'ють ухолосту, офіцер заволав:

— Гранати! Біжіть по гранати!

[152] Худі, виснажені, тобто — живі мерці, скелети (япон.).

[153] Лайка (япон.).