Вибрані твори. Том другий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Цей спогад, одначе, не в'язався з довколишньою ідилією, і Сімура, відігнавши його, заходився споглядати виднокіл.

Голубуватий серпанок огортав береги. Місяць піднявся майже в зеніт, розхлюпуючи молочно-біле сяйво. Полковник звів очі до неба. З уст мимоволі зірвалися слова:

То був хокку, невеличкий пейзажний вірш стародавнього лірика Басьо.

Японці вміють шанувати прекрасне, глибоко й тонко відчуваючи природу. Але хокку, продекламований цим прислужником насильницької смерті, прозвучав як глузування над величчю природи й над усім сущим на землі.

Жорстокість, змішана з мрійливістю, робила обличчя Сімури огидним. Так хижак, розтерзавши жертву й сповна вдовольнившись нею, стає «голубинно-лагідним».

Призначення на острів Сюмусю старий вояка сприйняв як належне: солдат імператора завжди повинен іти туди, де необхідний. Хоч, правда, на задвірки імперії Сімура плив знехотя. Єдине, що зігрівало душу, — там, у каюті під сімома замками, — невеличка, інкрустована перламутром скринька.

З боків на ній видніла знайома панорама: конус Фудзі[141], покруч дерев по скелястих уступах, крихітні пелюстки вітрил на тлі голубого моря.

Кришку, теж розузорену перламутром і покриту лаком, прикрашали три мавпочки, які затуляли вуха, рот і очі. Напис — стовпець ієрогліфів, виведений поряд, проголошував так звану мудрість кікадзару, івадзару й мідзару: нічого поганого не слухай про злу мавпу, нічого про неї лихого не говори, ба навіть не дивися!

У таких ларцях японці зберігали талісмани! Ха! Яка сентиментальність! Полковник давно втратив віру в символи, крім, звичайно, віри в силу меча й золота.

«Кен[142] долає ворога. Але там, де безсилий навіть меч, золото все ж бере гору. Бо з грішми не можна загинути і в пеклі, а без них людина — мов човен без вітрил», — думав Сімура.

Проте не дріб'язком, не жалюгідними сен чи навіть рьо[143] наповнив свій ларець заповзятливий хоккайдець. У скриньці лежав справжній скарб: золоті обручки, годинники, перли, інші коштовності — всі ті речі, які Сімура правдою й неправдою придбав, а точніше — награбував в окупованій Маньчжурії й Кореї.

Він, не питаючи, брав усе, що йому подобалося й мало цінність.

— Ха! — як завжди, вигукував насмішкувате й водночас войовниче. — Полоненим китайцям і корейцям коштовності більше не знадобляться — багатьох із них чекають експериментальні лабораторії загону «731». На крайній випадок — катакомби острова Сюмусю.

І от полковник сам опинився на далекому архіпелазі Чисімо-ретто.

Після лагідних південних широт, напоєних пахощами субтропічних дерев і квітів, це була справжня північ: ночі холодні, океан непривітний, а в щілинах гір сніг.

Служба службою, проте якби не ці награбовані скарби, було б зовсім кепсько.

Схопивши чемодан, в якому лежала заповітна скринька, Сімура хитливим трапом зійшов на берег.

І тут трапилося те, що додало йому чимало радості.

— Здрастуйте, сенсей![144] — уклінно схилився перед ним якийсь незнайомий солдат.

— Мукудорі! — не повірив своїм очам полковник.

— Так, Сімуро-сан, це я, — посміхаючись, озвався солдат.

Полковник домовився з вахтовим офіцером самохідної баржі, на якій служив Мукудорі, і той його відпустив до вечора.

Кімнату Сімурі відвели в будинку, розміщеному біля підніжжя скелястого пригірка, неподалік від води.

На протилежному боці протоки лежав великий острів Парамусіро то із затишною бухтою, на березі якої була військово-морська база Касівабара.

Виселок. Пірси. Пришвартовані військові кораблі, переважно сторожовики й торпедні катери.

Праворуч, через протоку, підвівшись із синяви моря, височіла гора — вулкан.

Сімура впізнав її відразу: фотографії часто друкувалися в газетах і журналах.

Кілька років тому, після тривалого мовчання, вулкан прокинувся. Виверження було таке сильне, що од вибуху на підводному схилі виріс новий острівець — Такетомі, названий на честь моряка, який його вперше угледів.

Дядько й племінник усенький день провели разом. Згадували рідні місця, полковник розповідав про далеку Маньчжурію. Навіть випили пляшку саке[145].

— Хай![146] — захмелівши, вигукнув Сімура, дізнавшись, що племінник возить в океан полонених. — Їх треба топити всіх без винятку — велика японська імперія від цього стане ще міцнішою.

[141] Вулкан Фудзіяма.

[142] Меч (япон.).

[143] Грошові монети, остання з яких чималої вартості.

[144] Шанобливе звертання до людини, старшої за віком. Дослівно: «вчитель» (япон).

[145] Рисова, як правило, трохи підігріта горілка.

[146] Добре (япон.).