Дениско слухав і дивився на Валеру закоханими очима… Але часу було дуже мало, Валера тоді зміг подарувати Денискові лише одну годину.
І от нарешті Валера відслужив і повернувся додому.
Життя Денискове одразу ж змінилося. З першого ж дня.
О сьомій ранку Валера дзвонив у Денискову квартиру:
— Солдат Дениско! Підйом! На зарядку виходь!
І Дениско з Валерою бігли у двір робити зарядку, а тоді «водні процедури» — милися до пояса холодною водою. Денисків тато у цей час завжди ще спав, тому що ночами писав докторську дисертацію.
Потім Дениско, поснідавши, біг до школи, а Валера на роботу — він уже працював шофером таксі і заодно вчився на вечірньому в політехнікумі.
Якось у неділю вони поїхали кататися на велосипедах. Дениско вже мав свого «Орлёнка» і їздив, як скажений (так казала мама).
Виряджаючи Дениска з Валерою, та ж таки мама стурбовано наставляла:
— Ви ж, дивіться, обережно! Такий рух! Дениско! Валера!
Валера зробив заспокійливий рух:
— Тьотю Галю! Тримайте себе в руках. У ввіреному мені підрозділі все буде в порядку!
І вони поїхали. Валера попереду, Дениско за ним.
Як і колись, вони поїхали туди, на схили, де Петрівська алея.
Був ранок, і на схилах ще було безлюдно.
Жовтень на дніпровських схилах особливо гарний: у які тільки відтінки кольорів — од багряного до жовтогарячого — розфарбовує він дерева… А опале листя як пахне!
Вони їхали мовчки, зачаровані красою осені. Зненацька попереду у кущах зчинився якийсь підозрілий шарварок. Валера загальмував. Дениско теж.
Троє пожмаканих «з похмілля» здорованів оточили худенького юнака і говорили щось погрозливе. Юнак намагався вирватися, але вони його не пускали.
Валера зліз з велосипеда, поклав його на землю. Обернувся до Дениска:
— Ти близько не підходь! Чуєш?!
А сам швидко пішов до кущів. Ще здаля гукнув:
— Гей! У чім справа?
Один із здорованів, патлатий, зарослий щетиною, визвірився на нього.
— Ану хиляй звідси! Ну!
— Що таке? — продовжуючи наближатися, спитав Валера у юнака.
— Та от… Гроші вимагають… — тихо пробурмотів юнак.
Патлатий, опустивши голову і напруживши бичачу шию, грізно посунув назустріч Валері:
— Ну ти! По землі розмажу!
— Врубай йому!
— Чого дивишся! — докинули ззаду ті двоє.