П’ятірка з хвостиком: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Це моя сестра. Моя мама — її мама. А її тато — мій тато. І хто буде хихикати й теревенити про це, тому я дам по голові.

Учні потроху звикли.

У четвертому «А» це тепер чи не найщасливіша, найвеселіша, найдружніша сім’я — сім’я Яременків: тато, мама, брат і сестра.

— Ну то що? Підійдемо до Івасика? — спитала Шурочка.

— Не треба, — сказала Тіна. — Якби це зробив він, я знала б. Від мене він би не став приховувати.

— То чого ж було говорити? — знизала плечима Наталі. — Ох, ці сестрички!..

— Слухайте, а… а може… ви тільки не смійтеся… — Тая Таранюк почервоніла. — Але в житті якраз буває так, що героєм виявляється той, на кого найменше думали.

— Кого ти маєш на увазі? — примружилась Шурочка.

— Валю… Тараненка…

— Тараненка?! Валю?! — Шурочка зробила великі очі.

— Уявіть собі! — значуще кивнула Тая. — У житті саме так і буває.

— Взагалі-то… хто його зна… — майже погодилася Наталі. — В усякому разі, в детективах точно… У Агати Крісті, наприклад, або Сіменона… Я читала… в оригіналі…

Валя Тараненко

Як це не прикро, але Валя Тараненко був боягуз.

З самісінького дитинства,

І в дитсадку його всі кривдили, товкли, а він не міг дати здачі. І в перших класах теж.

Ну що то, люди добрі, за такий закон дивовижний — небоягузів ніхто й пальцем не зачіпає, а як ти боягуз, то наче на тобі написано: кожен і ліктем штовхне, і на ногу наступить, ще й облає при цьому — чого крутишся, мовляв, під ногами. Біда та й годі!

До речі, Валя не був такий вже немічний, слабосилий. Міг би, здається, постояти за себе. Та не піднімалася в нього на інших рука, не наважувався. Боявся. Одійде, ковтне образу, поплаче тихцем — «і вся ігра», як каже семикласник Вася Лоб.

Скільки разів вирішував Валя, казав собі: «Ну, все! З завтрашнього дня перестаю боятися. Все!»

Та наставало завтра, і хлопці стрибали з височенького шкільного ганку. А Валя підходив до краю, зазирав униз, у животі в нього тенькало, хололо, і він рачкував назад. Або натискали хлопці кнопки, набираючи код якоїсь квартири (віднедавна на багатьох київських будинках встановили автоматичні замки до вхідних дверей). Відгукнеться у динаміку тріскучий голос: «Така-то квартира слухає». Хлопці у мікрофон: «Здрастуйте, я ваша тьотя!» — і ходу, регочучи. Герої!.. А Валя вже й одважиться, кнопки натисне, та тільки голос почує, тремтить увесь і, слова не сказавши, щодуху тікає.

Ну що ти скажеш!

Важко жити боягузові у цьому складному світі, де на кожному кроці підстерігає тебе щось несподіване й небезпечне.

Особливо отруювала життя хлопцю одна людина. Кирпата, щербата, з відстовбурченими вухами. Вчилася ця людина в іншій школі, але жила у прохідному дворі, через який Валя ходив у магазин. Це був хлопчик одного з Валею віку і такий самий на зріст, може, навіть на сантиметр нижчий.

Але нікого Валя так не боявся, як його.

Валя не знав його імені і називав його Фрукт. Колись він чув, як у черзі один дядечко сказав обурено про іншого, що ліз без черги: «Ну, фрукт! Я ще такого не бачив».

Фрукт ні разу Валю не вдарив. Але завжди, як Валя проходив, здаля робив погрозливий жест рукою і дивився так, що у Валі трусилися жижки і він прискорював ходу.

Вся справа в тому, що через плече у Фрукта висіли… боксерські рукавички. Завжди, коли Валя його бачив, Фрукт чи то йшов на тренування, чи то повертався. Хтозна.

Яка ж то була мука для Валі ходити прохідним двором!.. І як її, скажіть, пережити, коли в одному з будинків того двору та ще й мешкала Майя Юхимець! Та сама Юхимець, що вчиться в тому ж таки четвертому «А» і сидить з Маринкою Зозулею прямо перед ним. Та сама Майя, на чиє рожеве вушко і виткий білявий кучерик на скроні він дивиться всі уроки…

Більшість хлопців у класі пальму першості одностайно віддавали красуні Аллочці Граціанській.

А Валі подобалася Майя Юхимець.