П’ятірка з хвостиком: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— У Олі в той день були змагання. Вона тоді була у басейні, — сказала Шурочка. — Я вже думала…

Коли актив облишив Боцмана Васю, Наталі Приходько ще раз зітхнула й сказала:

— А я так сподівалася, що це все-таки він… По-моєму, він найбільше підходить… з усіх хлопців… найбільше…

— А по-моєму, є й такі, які підходять не менше, — звівши брови, сказала Тіна.

— Ну, звичайно, твій Івасик! — уїдливо сказала Наталі.

— Дівчата, ну, не треба, — сказала Тая Таранюк і почервоніла. — У нас в класі всі хлопчики гарні.

— Ну… це ще треба подумати… — сказала Шурочка.

— Я тільки знаю, що Івасик міг би! — вперто сказала Тіна.

— Тобі видніше, — сказала Наталі.

— Видніше! — з притиском повторила Тіна.

Івасик і Христя

Івасик Тимченко, головатий, крутолобий, неусміхнений, жив удвох з мамою. Тата в нього не було. Спершу мама казала, що тато помер, як Івасик ще був дуже маленький, але потім у дитсадку нахабнуватий Жора Мукосій сказав, що тата в нього не було зовсім, що мама його мати-одиначка і взагалі нічого вигадувати. Івасик тицьнув Жору в ніс, але це справи не змінило. Язиката Соня Боборика вступилася за Жору і сказала, що правда-правда — Івасикова мама — мати-одиначка, і це всі знають.

Івасик нишком плакав у кутку, ковтаючи сльози. Він дуже любив свою маму, найніжнішу, найдобрішу з усіх мам на світі, і не міг повірити у ці злі розмови.

Але увечері мама зітхнула і сказала:

— Так, синку, з татом нам не пощастило. Він не вартий нашої з тобою уваги. Негарною він виявився людиною. Не будемо про нього згадувати. Головне, що в мене є ти, а в тебе я. Будемо любити одне одного і не пропадем.

І так вона це щиро і просто сказала, що Івасик потроху заспокоївся.

Тіна Яременко, гостроносенька, кучерявенька, з кількома цятками-родимками на щоках і на шиї, дуже любила сміятися. Правда, це їй вдавалося не завжди.

Жила Тіна удвох з татом. Мама тата покинула, вийшла заміж за якогось військового і кудись поїхала. Коли на суді Тіну спитали, з ким вона хоче залишитися, з татом чи з мамою, вона, не задумуючись, сказала:

— Звичайно, з татом.

Власне, тато для неї змалечку був і за тата, і за маму. Тато її, маленьку, сповивав, купав, годував із соски.

Мама Тінина була артистка — хористка в театрі оперети. Вона ніколи не мала ні хвилини вільного часу. Зранку в неї були репетиції, увечері спектаклі… І татові, звичайно, довелося самому займатися Тіною. Робив він це з задоволенням, бо дуже Тіну любив.

Тато був веселий добрий чоловік, але маму це не влаштовувало. Тіна пам’ятала, як мама, не соромлячись її, Тіниної, присутності, істерично кричала на тата:

— Паяц!.. Остогидли мені твої дешеві жарти!.. Я на них собі нової сукні не куплю. Не вмієш заробити, як інженер, іди в різники. Нікчема! Невдаха!

Тато мовчки винувато усміхався і раз у раз поправляв на переніссі вказівним пальцем окуляри, які весь час чогось сповзали.

Тіна не витримувала і теж починала кричати на маму:

— Не чіпай! Не чіпай! Це мій тато! — і тупотіла ногами.

— Ну й цілуйся, цілуйся з своїм татусем! — кричала мама. — А я не хочу!

Тіна ніколи тепер не згадувала маму. Наче її й не було зовсім.

Так склалося, що Івасика й Тіну Глафіра Павлівна першого ж дня у першому класі посадила за одну парту.

І коли були батьківські збори, на яких обирали батьківський комітет, Тінин тато Микола Іванович та Івасикова мама Лідія Петрівна теж сиділи за однією партою (Глафіра Павлівна садовила батьків на тих місцях, де сиділи їхні діти).