П’ятірка з хвостиком: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

І Вася з Гришкою негайно погодилися. Хіба могли вони після всього та не послухати її.

Цікава була картина — високо задравши ніс, човен швидко плив до берега, а за кормою кипіла-бурунилася вода, наче там був підвісний мотор. То, тримаючись руками за корму, одчайдушно молотили ногами по воді усі четверо. Так наказала Оля. Активно рухатися, щоб не переохолодитися.

Берегом уже бігла, розмахуючи руками, тьотя Клава.

А потім вони викручувалися у кущах. А тоді щодуху бігли аж у село Горенку, до Васькових родичів. Було це не зовсім уже й два кроки…

У Капітана Буля голова йшла обертом…

Як же ж він винен перед усіма ними!.. Яка ганьба!.. Який сором!.. Як дивитися їм в очі тепер?..

Та хіба міг він признатися, що не вміє плавати, що весь час збирався навчитися, але так і не зібрався, бо купання для нього — пекельна мука. Був він худенький і такий мерзлякуватий, що у найжаркіший день, тільки залізе у воду, через хвилину вже цокає зубами і, обхопивши себе руками навхрест за плечі, дрібно тремтить, як цуценя під дощем. Де вже там плавати, як просто у воді перебувати несила.

Хіба міг він признатися в цьому, він, капітан далекого плавання?..

— Ну, ти ж і плаваєф! Як дельфін! — захоплено вигукнув Олі на бігу Боцман.

— Це ти кролем? — спитав, хекаючи, Кум Цибуля.

— Ага… Я ж уже третій рік у басейн ходжу, — наче вибачаючись, призналася Оля.

А потім вони сиділи у теплій затишній хаті Боцманового діда Сергія та баби Дуні й пили гаряче молоко. Баба затопила піч і сушила їхнє манаття.

Усі четверо були тимчасово вбрані у дідів та бабин одяг і вигляд мали досить кумедний, особливо хлопці.

Оля, закутана у квітчастий бабин халат, сиділа на печі над усіма і дуже ніяковіла. Вона звикла захоплюватися іншими, а себе принижувати. А тут вона була в центрі уваги, і всі тільки й говорили про її геройство.

Хлопці не жаліли фарб. Їх можна було зрозуміти. Крім усього, вони ще намагалися у такий спосіб погамувати незручність, викликану тим, що саме вона, дівчинка, а не вони, хлопці, першою кинулася у воду і врятувала Петруся. І вони всіляко намагалися підкреслити, що вона, так би мовити, професіоналка, спортсменка, але все одно не кожна б спортсменка отак би кинулася, не задумуючись, у холодну воду…

Аллочка вперше у житті заздрила. Ніхто на неї не дивився, навіть Гришка Гонобобель.

Гришка спробував був покепкувати з Петруся:

— Ех ти, Капітан Буль-Буль!.. Ги-ги!

Але ніхто його не підтримав.

На Капітана й так боляче було дивитися…

Я думаю, ви б теж переживали, якби з вами отаке сталося.

— Все! — раптом рішуче махнув рукою Боцман Вася. — З завтрафнього дня ми з Капітаном записуємось у басейн!.. Я вам чесно скажу, я теж поганенько плаваю. І якби впав отак несподівано за борт — хто його зна… А плавати вміти треба. Особливо морякам. Питання життя і смерті! Фо ти!..

Петрусь із вдячністю подивився на Васю.

Спасибі тобі, Боцмане!

Я розумію, ти добре плаваєш. Але ти — справжній Друг!

Спасибі!..

Коли актив підійшов до його парти, Боцман Вася винувато схилив голову набік і сказав:

— Я вже знаю, чого ви… Дуже б хотілось… Але… Я так фкодую, фо це не я…

Актив зітхнув і перезирнувся.

— А може, Оля Татарчук? А? — подивився на них Вася. — Чого це ви тільки на хлопців думаєте?.. Оля якраз…