П’ятірка з хвостиком: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Особливо часто він повторював «що ти», яке, ясна річ, звучало в нього «фо ти».

Коли Вася дізнався, що Петрусь мріє стати моряком і що його називають Капітан Буль, він аж підскочив:

— Фо ти!.. І я мрію стати моряком. От було б здорово на одному кораблі. Ти будеф капітан, а я боцман.

Гришка Гонобобель зареготав:

— Ги-ги!.. О! У нас свій шепелявий, свій Валера Галушкинський з’явився! Капітан Буль і Боцман Фоти… Ги-ги!..

Але Вася не образився. Навіть сам засміявся:

— А фо? Звучить!.. Капітан Буль і Боцман Фоти… Після кругосвітньої подорожі повертаються в рідний порт Одесу… Або — Ленінград… Сила! Фо ти!..

І тут же ляснув по плечу Капітана Буля:

— Давай дружить!

В одну мить він домовився з Антошею Дудкіним, який сидів з Капітаном, щоб той пересів на інше місце.

— Ти тільки не ображайся. Фо ти! Просто у нас же, сам розумієш, спільні інтереси. Гуд бай!

Все це було сказано так просто й щиро, що Антоша анітрішечки не образився і одразу пересів. Дуже Вася був, як кажуть дорослі, контактна людина.

До речі, його стали-таки називати Боцман, але без того «Фоти» — Боцман Вася. Та й справді, чого обігрувати чийсь, хай навіть і симпатичний, недолік. Недоліки обігрувати не слід.

Усі перерви і навіть іноді, вибачте, на уроках нові друзі бобоніли про щось морське. І раз у раз Вася захоплено пошепки вигукував:

— Ти фо?.. Ух, здорово!.. Ну, ти Драйзер! Усе знаєф.

Вчителі змушені були робити Боцману Васі зауваження.

Одного разу після уроків Вася сказав:

— Слухай, а давай не залифатися на продльонку… А махонем у Пуфтю, в мої краї… Така погода!.. Гріх кантуватися на продльонці.

Петрусь непевно знизав плечима:

— Не знаю… Можуть бути неприємності… І тут… і вдома…

— Ну! Капітан! Які неприємності?.. Фо ти? У тебе телефон є?

— Є.

— В разі чого подзвонимо. Там же автомати біля кожного дерева. Я тобі фось покажу!.. Захитаєфся!..

Петрусь нерішуче озирнувся. Поряд стояли Гришка Гонобобель, Кум Цибуля, Антоша Дудкін, Аллочка Граціанська, Оля Татарчук і Ніна Макаренко (Макароніна) з четвертого «Б».

— Хто хоче? — обернувся до них Боцман. — Пуфтя — це ж зовсім поряд. Два кроки. До Подолу. А там на дванадцятому трамваї. І все. А?.. Така погода!..

Якби не Аллочка Граціанська і не Макароніна, — хтозна, може, нічого б і не було.

Але раптом Макароніна сказала:

— А ми недавно їздили. Я навіть ногу проштрикнула, — вона показала свіжий шрам на нозі і одразу одійшла, щоб «ашники» не подумали ніби вона набивається до них у компанію.

Аллочка Граціанська враз усміхнулася своєю чарівною усмішкою:

— А чого… Я поїхала б… Я люблю мандрувати…