Всім було ясно.
Крім Гонобобеля.
— А я підійду. Ги-ги! — гигикнув він.
Довелося стукнути його портфелем по голові.
Дія відбувалася перед уроками, до зарядки.
Ромчик, нічого не підозрюючи, гортав нашвидку підручник (не встиг щось довчити).
Шурочка заскочила його зненацька.
— Слухай, — сказала вона, рішуче підійшовши до нього. — Ти тільки скажи правду? Не викручуйся. Ти ж знаєш, я не люблю, коли викручуються… Ти що — справді любиш мити посуд?
Ромчик почервонів.
— А що?.. Не можна?
— Ні! Чого? Навпаки. Можна. Навіть треба. Я сама часто мию. Але щоб любити…
Ромчик почервонів ще більше:
— А я люблю! І… і — все!.. Кому яке діло!.. Не заважай мені, бо я не встигну. Вибач…
Ромчик різко одвернувся од Шурочки і знову вшнипився у підручник.
Шурочка здвигнула плечима і повернулася до гурту, що стояв віддалік. Гуртові не треба було нічого пояснювати. Гурт усе чув.
— А може, він псих?.. Ги-ги! — вищирився Гонобобель.
— Сам ти псих! — сказала Шурочка.
Але в голосі її не було впевненості.
Так Ромчик Лещенко перестав бути звичайним середньостатистичним хлопцем. Людина, що любить мити посуд, на думку четвертого «А», не могла бути звичайною.
А через кілька днів на цей раз уже Гришка Гонобобель зробив ще одне вражаюче відкриття. Відкриття, яке примусило весь клас серйозно, по-справжньому захвилюватися.
Гришка потім навіть не міг згадати, чого він пішов на той пустир, обгороджений парканом, де вже другий рік збираються зводити новий будинок, а поки що звалюють різний мотлох. Але факт лишається фактом — на пустир Гришка пішов. Одхилив дошку, заліз і раптом побачив Ромчика. Ромчик був один і вовтузився у ярку, щось робив. Що саме, Гонобобель не бачив — заважали бур’яни.
«Зараз я його налякаю!» — зловтішно подумав Гришка і, скрадаючись, почав наближатися до Ромчика.
Чим ближче він підповзав, тим більше його дивувало те, що Ромчик робив.
Ромчик, стогнучи від натуги, перетягав здоровенну каменюку. Гришка спершу подумав, що то він щось будує, грається.
Але от Ромчик поклав каменюку на землю, перевів подих, прошепотів: «А тепер назад!» — схопив і потяг її на те місце, де вона перед тим лежала.
Це була дурна, безглузда, непотрібна робота. І робив її Ромчик важко, над силу. Для чого?
У Гонобобеля враз змокріли долоні. Думка настрахати Ромчика вмить вивітрилася з голови. Гришка сам злякався.
Чиїсь незбагненні дії, яким ти не можеш дати пояснення, завжди чогось лякають.
Обережно, щоб не привернути до себе Ромчикової уваги, Гонобобель почав задкувати, потім пішов боком, потім повернувся і чимдуж дременув геть…
— А що я казав!.. Що я казав!.. Він псих! Точно!.. Псих!.. Ненормальний!.. Точно!.. — розмахував на другий день у класі руками Гонобобель.