Зеро: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Мама поклала в сумку два пакунки з грошима, які притискала до грудей лівою рукою, Шаушва втомлено потер скроні, чоловік, що виявився маленьким на зріст, метушився біля нього. Потім мама підійшла до Шаушви і щось довгенько йому говорила, поклавши руку на плече. Вигляд у неї був ошелешено-щасливий. Шаушва раз по раз кивав, перебираючи папери, які тримав у руках, та відволікаючись на хаотичні рухи «бульдога». Коли мама договорила, роззирнулася. Шукала мене. Я глибше втиснулася в дерев’яний стілець, наче б це допомогло сховатися від неї. Вона йшла до мене розмашистими кроками, вигинаючи стегна. На мить я нею замилувалася — яка ж вона все-таки вродлива! Шкода, що жодна з її рис не передалася мені.

— Ну все, тепер можна починати нове життя! — прощебетала радісно, нависнувши наді мною, і розтягнула червоні губи в усмішці.

Я встала, відчуваючи, як тіло починає дрібно трясти.

— Тепер ти задоволена? — мій голос дрижав.

— А ти? Ти ж знайшла батька, як і хотіла!

Вона дивилася на мене — і водночас крізь мене, і я зрозуміла, що мене в її реальності більше не існує. Вона дивилася вперед — на своє життя із Зігфрідом у Німеччині, на смачну їжу, красиві сукні та закордонні подорожі. Я залишилася далеко позаду. Вона ж більше не хотіла озиратися.

Моїх сил вистачило лише на те, щоб ствердно хитнути головою.

— Сподіваюсь, у тебе все складеться якнайкраще! — Сказавши це, мама очікувально дивилася на мене. — Ти не побажаєш мені удачі?

У цьому — вся вона. Завжди думає лише про себе.

— Хай тобі щастить із Зігфрідом, — я навіть вичавила із себе усмішку.

Вона широко всміхнулася у відповідь.

— Обіймемося на прощання?

Несподівано міцно мама обхопила мене руками та притиснула до себе. Я незграбно обійняла її, уткнулася носом у волосся, що пахло солодкими парфумами.

— Хай там як, а ми все ж із тобою рідні. Кров не вода, — вона відхилилась і поклала долоню мені на волосся. Та вже за секунду відсмикнула її, скривившись. — Я вже й забула, яке воно... неприємне. Наче дріт.

Я шморгнула носом, мама вже опанувала себе й відійшла на крок.

— Найближчим часом, мабуть, не побачимося. Усі потрібні документи я підписала, з іншим розбереться твій батько, — вона наголосила на останньому слові. — Ну, давай, пока...

Мама непевно махнула рукою і вже зробила кілька кроків до вішака, де була її куртка, коли я запитала:

— А ви любили одне одного?

Вона завмерла, озирнулася. Мені здалося, що в цей момент їй було боляче.

— Не пам’ятаю.

Схопивши куртку, вона пішла до виходу, вдягаючи її на ходу.

Я намагалася не дивитися їй услід. Сіла, потерла очі, які швидко наповнилися сльозами. Не плакати. Тепер у мене є батько. Глянула на Шаушву — він досі сидів з «бульдогом», схилившись над паперами. Наче відчувши мій погляд, Шаушва підняв голову й усміхнувся мені. Я розтягнула губи у відповідь. Батько. Це мій батько, хоча я поки що не можу назвати його так навіть подумки. Неймовірно, правда?!

Якийсь час я сиділа й чекала, поки вони закінчать, мішаючи ложкою залишки давно вистиглого чаю. Нарешті Шаушва й «бульдог» потиснули один одному руки і попрощалися. Шаушва склав папери в сумку, підійшов до мене і сів поруч за столик.

— Ну що, Лайло, перший крок зроблено: ти майже офіційно моя донька! Хочеш якось відсвяткувати?

Я кивнула головою на недогризений шматок торта.

— З мене досить. Ще не все?

— Ні, але головне вже позаду — твоя мама підписала все в присутності нотаріуса, тому решту ми вирішимо без неї.

— І що далі?

— А далі... далі почнемо нове життя. Ти і я, — Шаушва накрив мою руку теплою долонею.

— А твоя «робота»?