Зеро: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Шаушва вийшов з кімнати й зачинив за собою двері. Я одразу ж зіскочила з ліжка і прилипла до них вухом — мені треба було знати, про що він говоритиме з мамою і в якому тоні. Однак усе, що я змогла розчути, — це глухе бурмотіння. Мабуть, Шаушва пішов розмовляти аж до своєї кімнати. Вийти й підслуховувати відкрито я не ризикнула — він би мене неодмінно помітив і точно вже не сказав би чогось такого, чого я не мала чути. Затамувавши подих, натиснула на ручку дверей, наче те, що я не дихаю, могло допомогти відчинити їх безшумно. Просунула голову в коридор — усе одно ні слова не розрізнити. От, блін! Зі злості гримнула дверима й сіла на ліжко. Минуло хвилин десять, а Шаушва все говорив і говорив.

Закінчив він лише через пів години — постукав до моєї тимчасової кімнати з обличчям хитрим і задоволеним.

— І що там? — я нетерпляче совала босими ногами по підлозі.

— Усе вирішили, — загадково відповів Шаушва і підморгнув.

— А мені не треба сказати, що ви там вирішили? — мене аж розпирало від обурення. — Вона тебе впізнала?

— Як ти думаєш, жінка не впізнає батька своєї дитини, скільки б років не минуло?

— Щось ви підозріло тихо поговорили, — пробурмотіла я. Мої сумніви так і не розвіялися — слова Шаушви їх тільки укріпили. — Невже не можна нормально розповісти?

— Завтра сама все почуєш і побачиш. Ми домовилися зустрітись о дванадцятій.

— Я, ти і мама?

— Ну, сподіваюся, її новий кавалер не прийде, тому — так.

— Офігіти, — це була єдина словесна конструкція, якою я могла описати ситуацію.

— Донт бі ефрейд, бейбі, еврісин віл бі окей, — засміявся Шаушва. — До речі, треба буде взятися за твою англійську.

— Ти спершу візьмися за свою «роботу», — огризнулася я. Він зітхнув і якось зіщулився, опустив плечі.

— Бачу, тобі подобається нагадувати. Це моя помилка, і тільки я буду за неї розплачуватися, доки живу. Тому не хвилюйся, я все розрулю. Тебе це не торкнеться.

Я гмикнула, аби не показати, що пошкодувала, бовкнувши зайве. Пройшла повз Шаушву й кинула на ходу:

— Давай уже вечеряти.

Поки я розігрівала картоплю та м’ясо, він мовчки копирсався в телефоні. За вечерею ми теж не розмовляли. Закінчивши, Шаушва подякував, вимив посуд і попрямував до своєї кімнати.

— Ей! — обурено крикнула йому в спину. — І це все? А поговорити?

— Завтра, усе завтра, — він зупинився, утомлено потер очі. — Мені треба вирішити ще багато питань. Ти ж у мене вже доросла дівчинка, знайдеш собі заняття на вечір.

Шаушва зачинився в кімнаті, наче ведмідь у своєму барлозі. Я трохи постояла під дверима, сподіваючись, що він вийде, але мій можливий батько весь час розмовляв по телефону. Розмовляв емоційно, на підвищених тонах, зриваючись на крик. Щось доводив, сперечався, кілька разів голосно грюкнув — мабуть, рукою по столі.

Я повернулася на кухню й вимкнула ялинку. Свято зараз було зайвим, а Новий рік — невчасним. Уже завтра грудень зміниться січнем, люди радітимуть і вітатимуть одне одного з Новим роком, а мені зараз було так погано, що хотілося сховати голову в пісок, наче страус. І хоча я десь чула, що це лише легенда і страуси насправді так не чинять, я б залюбки це зробила. Сховалася б від проблем. Я ще дитина, маю право. Вибір між матір’ю, якій я не потрібна, і нібито батьком, батьківство якого ніким не доведено, — такий собі вибір. Я вимкнула світло й сіла на стільці. Притиснула коліна до грудей, обхопила їх руками і жаліла себе. Не помітила, як почала шморгати носом, очі стали вологими й заболіли. Я сердилася на себе, що сиджу і реву в темряві, але нічого не могла зробити.

Невже Шаушва і справді той батько, якому я писала листи, що залишилися під підлогою в будинку в сірій зоні? Я ніколи не зможу йому їх показати, навіть якщо ця історія виявиться правдою.

Соромно зізнаватися у своїй слабкості.

Соромно зізнаватися, що всі ці роки я мріяла, щоб у мене був батько, а тепер, коли він начебто з’явився, я йому не вірю — бо занадто неправдоподібно все це виглядає.

Соромно бути нікому не потрібною темношкірою дівчинкою без жодних талантів.

Соромно бути мною.

Я — зеро.

Як і казала Бісектриса.

У спальні Шаушви щось гримнуло, його сердитий голос було чутно навіть з-за зачинених дверей. У такому стані його точно не варто чіпати. Тож я пішла до своєї тимчасової кімнати.

До Нового року залишався один день.