Зеро: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Вона вийшла до мене в самій білизні й потягнулась, як кішка. Я відвела очі. Чомусь дивитися на неї напівголу було ніяково.

— А чого так холодно?

— А ти вдягнутись не пробувала? — буркнула я, підкидаючи дрова в плиту.

Мама всміхнулася і, пританцьовуючи, знову зникла в кімнаті.

Нічого собі! Чого це в неї такий настрій?

Вийшла, кутаючись у довгий халат, і сказала:

— їдемо в Харків.

Так от у чому річ.

— Знову? Тобі мало минулого разу було?

Вона розсміялася.

— Не знову. Я їду на побачення.

Із виразу мого обличчя вона зрозуміла, що я про це думаю.

— Я нікуди не поїду.

— Поїдеш, — мама продовжувала всміхатись. — Не залишу ж я тебе тут саму.

— Аха-ха-ха, — засміялась я. — І що тебе зупиняє?

— Покарання за неналежне виконання батьківських обов’язків. Ти неповнолітня, — вона підняла кришку сковорідки, сподіваючись знайти там щось їстівне.

— От воно що, — гмикнула я. — А я вже подумала, що материнська любов.

— Припини. І не псуй мені життя більше, ніж ти його вже зіпсувала, — мама вже не всміхалась, а стояла й дивилася на мене, склавши руки на грудях.

— І де ж ти його підчепила? Хто він? — я намагалася говорити якомога розв’язніше.

— У тіндері. Це сайт знайомств.

— Я в курсі, — тепер руки на грудях склала і я.

— Він іноземець. Німець. Забезпечений. Тому ти поїдеш зі мною, щоб я влаштувала своє життя. Це у твоїх же інтересах.

Я розреготалася.

— І чим же мені допоможе твій німець?

— Ну-у-у... — протягнула мама, зробивши вигляд, що задумалася. — Хто знає. Ти ж не хочеш іти в ПТУ.

Це був удар проти правил. Я закусила губу.

— А якщо ти не хочеш іти в ПТУ, у тебе є два варіанти: нереальний і реальний. Нереальний — знайти свого батька й попросити допомоги в нього. Реальний — не заважати мені влаштовувати своє життя, щоб я потім допомогла тобі.

— А школа? Я ж пропущу школу, — навела я останній аргумент.

Вона відмахнулась.

— З яких пір тебе хвилює школа? І, крім того, ми поїдемо на канікулах. Зігфрід приїде на новорічні свята.