Клуб Дюма, або Тінь Рішельє: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Звичайно, я назву вам ім'я, якщо ви попросите.

Я відповів, що в цьому немає потреби, й така відповідь, схоже, його заспокоїла. Він поправив окуляри пальцем, перш ніж запитати, що я думаю про той текст, який він тримав у руках. Не відповідаючи одразу, я перегорнув сторінки рукопису, поки добувся до першої. Заголовок був написаний великими літерами й товщими штрихами. АНЖУЙСЬКЕ ВИНО.

Я голосно прочитав перші рядки:

Apres de nouvelles presque desespere du roi? Le bruit de sa convalyscence a se repandre dans le campe.[3]

Я не зміг уникнути усмішки. Корсо згідно кивнув головою, запрошуючи мене оголосити вердикт.

— Без найменшого сумніву, — сказав я, — це рядки одного з творів Александра Дюма-батька. Анжуйське вино: здається, розділ сороковий із гаком, роману «Три мушкетери».

— Сорок другий, — підтвердив Корсо. — Розділ сорок другий.

— Це оригінал?.. Автентичний рукопис Дюма?

— Тому я сюди й прийшов. Щоб ви мені це сказали.

Я трохи стенув плечима, взяти на себе таку відповідальність здавалося мені ризикованим.

— Чому я?

Це запитання було дурним, з тих, які лише відтягують час. Моя скромність здалася Корсо фальшивою, й він скорчив нетерплячу гримасу.

— Ви експерт, — досить сухо відказав він. — І, крім того, що ви найвпливовіший літературний критик цієї країни, ви знаєте все про популярний роман дев'ятнадцятого сторіччя.

— Ви забули про Стендаля.

— Не забув. Ви переклали роман «Пермський монастир».

— Он як. Ви мені лестите.

— Гадаю, що ні. Я надаю перевагу перекладу Консуело Берхес.

Ми обидва всміхнулися. Він не перестав подобатися мені, і я почав розуміти його стиль.

— Ви знаєте мої книжки? — наважився запитати я.

— Деякі з них. «Люпен», «Раффлс», «Рокамболь», «Хомс», наприклад. Або ваші дослідження творчості Вальє-Інклана, Бароха та Гальдоса.[4] А також: «Дюма: слід Велетня». І ваш есей «Граф Монте-Крісто».

— Ви читали всі твори, які назвали?

— Ні. Якщо я працюю з назвами, то це не означає, що я повинен їх читати.

Він брехав. Чи принаймні перебільшував негативний аспект питання. Цей індивід ставився до своїх обов'язків дуже сумлінно. Перш ніж прийти до мене, він переглянув про мене все, що трапилося йому на очі. Він був одним із тих захоплених читачів, які ковтають друкований папір від самого ніжного дитинства; у тому випадку — малоймовірному — коли бодай один момент із дитинства Корсо заслуговував на те, щоб називатися ніжним.

— Розумію, — сказав я, аби що-небудь сказати.

Він на мить насупив брови, пригадуючи, чи бува чогось не забув, а потім скинув окуляри, подмухав на скельця й заходився протирати їх пом'ятою хусточкою, яку дістав із бездонної кишені плаща.

Під оманливим виглядом слабкості, якого надавав йому цей завеликий одяг і кролячі зуби, Корсо був твердий, як цеглина. Він мав вигострені й точні функції, наділені кутами й уважними очима, завжди готовими використати небезпечну наївність для того, хто піддасться їхній спокусі. Іноді, а надто тоді, коли він був спокійний, він створював враження чоловіка набагато незграбнішого й спокійнішого, аніж він насправді був. Він належав до тих безпорадних суб'єктів, яким чоловіки пропонують тютюн, камердинери запрошують їх випити зайву чарку, а жінки хочуть узяти під свій захист. І лише коли до них доходило, що відбувається, було надто пізно, щоб кинути йому рукавичку. Він був уже далеко на коні, додаючи зарубки на своєму кинджалі.

— Повернімося до Дюма, — сказав він, показуючи окулярами на рукопис. — Той, хто спроможний написати про нього кількасот сторінок, повинен відчути знайомий запах від його оригіналів… Як вважаєте?

Я поклав руку на сторінки в пластикових обкладинках жестом священика, який доторкається до священних реліквій.