Клуб Дюма, або Тінь Рішельє: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

З привілеєм і з дозволу зверхників було абсурдом. Або якимсь особливо витонченим лукавством. Неможливо, щоб ці слова дозволу стосувалися якоїсь тодішньої конвенційної влади. Католицька церква ніколи не могла авторизувати надрукування такої книжки в 1666 році, бо її безпосередній попередник Delamelanicon уже п'ятдесят п'ять років перебував у списку заборонених книг. Тому Аристид Торк'я не міг просити дозволу в церковних властей надрукувати свою проблемну книжку. Не міг він звернутися з цим проханням і до світської влади республіки Венеція. Немає сумніву, що його зверхники були іншими.

Телефонний дзвінок урвав роздуми Корсо. Телефонував Флавіо ла Понте. Він хотів повідомити приятеля про те, що придбав колекцію книжок — примусовий пакет, усе або нічого, й на додачу велику колекцію європейських трамвайних білетів, 5775 штук, якщо бути точним. Номери білетів усі симетричні, читаються однаково, що зліва направо, що справа наліво. Вони також розкласифіковані по країнах і розкладені в коробки з-під черевиків. Він говорив серйозно. Колекціонер щойно помер, і родина хотіла якнайскоріше спекатися його спадщини. Можливо, Корсо знає когось, хто нею зацікавився б? Природно, він розуміє, що надзвичайні зусилля, яких мусив докласти чоловік, аби зібрати 5775 симетричних трамвайних квитків мали патологічний характер, бо не принесли жодної користі. Хто погодиться купити таку дурницю? Щоправда, в нього виникла цікава ідея. Чом би не запропонувати їх Лондонському музею транспорту. Ці англійці з їхнім перекрученим уявленням про світ… Чи не міг би Корсо взятися за цю справу?

Щодо розділу з твору Дюма, то ла Понте був стривожений. Він отримав два телефонні дзвінки, від чоловіка й жінки, які себе не назвали і які цікавилися «Анжуйським вином». І це було дивно, бо в очікуванні відомостей від свого друга він не говорив на цю тему ні з ким. Корсо розповів йому про свою розмову з Ліаною Тайлефер, якій він відкрив, хто тепер є власником рукописів.

— Вона знала про твої візити до небіжчика. Й до речі, — згадав він, — вона хоче мати копію твоєї розписки на подарований тобі рукопис.

Книгар зареготав на протилежному кінці телефонної лінії. Яка розписка, що за нісенітниця? Тайлефер продав йому рукопис, і на цьому вони розійшлися. Але якщо вдова хоче обговорити цю тему — додав він зі хтивим сміхом, — то він не має нічого проти. Корсо припустив, що перед смертю видавець міг комусь розповісти про рукопис: ла Понте поставився до такої можливості скептично. Тайлефер дуже наполягав на тому, щоб він зберігав усі відомості про рукопис у таємниці, поки він не подасть йому сигнал. Ніякого сигналу він так йому й не подав, якщо не вважати сигналом те, що він повісився на лампі.

— Це був сигнал не гірший, аніж будь-який інший, — сказав Корсо.

Ла Понте погодився з ним, ще раз цинічно засміявшись, а тоді знову почав розпитувати Корсо про подробиці його візиту до Ліани Тайлефер. Зробивши ще кілька нових непристойних коментарів, книгар попрощався, й Корсо не встиг розповісти йому про свої пригоди в Толедо. Вони домовилися зустрітися наступного дня.

Поклавши телефонну слухавку, мисливець за книжками повернувся до читання «Дев'ятьох Дверей». Але інші образи заполонили його думки, спрямувавши його увагу на рукопис Дюма. Зрештою він почав шукати теку із синіми та білими аркушами, потер собі поранену руку й увійшов до файлу ДЮМА-БІО:

Дюма і Даві де ла Паєтрі, Александр. Народився 24-7-1802. Помер 5-12-1870. Син Тома Александра Дюма, генерала Республіки. Автор 257 томів романів, мемуарів та інших творів оповідного жанру. 25 томів театральних п'єс. Мулат за спадщиною батька. Ця чорна кров надавала йому певних екзотичних рис. Його фізичний портрет: високий зріст, могутня шия, кучеряве волосся, м'ясисті губи, потужні ноги, фізична сила. Характер: жвавий, мінливий, владний, брехливий, необов'язковий, компанійський. Мав 27 відомих коханок, двох законних синів і четверо незаконних. Заробляв великі гроші й розтринькував їх на розваги, мандри, дорогі вина й букети квітів. Мірою того як він заробляв гроші своєю літературною працею, він розоряв себе своєю щедрістю з коханками, друзями та паразитами, які крутилися навколо нього в його замковій резиденції в Монтекрісто. Коли він мусив тікати з Парижа, то втікав він не від політичних переслідувань, як його друг Віктор Гюго, а від позикодавців. Його друзями були: Гюго, Ламартин, Мішле, Жерар де Нерваль, Нодьє, Жорж Санд, Берліоз, Теофіль Готьє, Альфред де Віньїта інші. Ворогами: Бальзак, Бадер та інші.

Це не приводило його нікуди. Він мав відчуття, що просувається навпомацки між численними стежками, фальшивими або непотрібними. А тим часом десь у якомусь місці мусив бути зв'язок із його проблемою. Своєю здоровою рукою він набрав DUMA.NOV:

Романи Александра Дюма, які видавалися з продовженнями:

1831: Історичні сцени (Ревю Двох Світів). 1834: Яків Перший і Яків Другий (Журнал для Дітей). 1835: Ізабелла Баварська (Дюмон). 1836: Мюрат (Прес). 1837: Паскаль Бруно (Ла Прес). Історія одного тенора (Ґазет Музикаль). 1838: Граф Гораціо (Прес). Ніч Нерона (Прес). Зала зброї (Дюмон). Капітан Поль (С'єкль). 1839:Жак Ортіс (Дюмон). Життя й пригоди Джона Дейвіса (Ревю де Парі). 1840: Спогади майстра фехтування (Ревю де Парі). 1841: Кавалер Гарменталь (С'єкль). 1843: Сильвандір (Прес). Весільна сукня (Мод). Альбіна (Ревю де Парі). Асканіо (С'єкль). Фернанда (Ревю де Парі). Аморі (Прес). 1844: Три мушкетери (С'єкль). Ґабріель Ламбер (Хронік). Дочка регента (Комерс). Корсиканські брати (Демократі Пасифік). Граф Монте-Крісто (Журналь де Деба). Графиня Берта (Гетцель). Історія одного Лускунчика (Гетцель). Королева Марго (Прес). 1845: Нанон де Лартіґ (Патрі). Двадцять років потому (С'єкль). Кавалер Червоного Замку (Демократі Пасифік). Дама Монсоро (Конститусьйонель). Мадам де Конде (Патрі). 1846: Ла Віконтеса де Камбес (Патрі). Бастард де Молеон (Комерс). Жозе Бальзамо (Прес). Абатство Пессе (Патріа). 1847: Сорок п'ять (Конститусьйонель). Віконт де Бражелон (С'єкль). 1848: Намисто королеви (Прес). Весілля падре Оліфуса (Конститусьйонель). 1850: Бог визначає (Евенман). Чорний тюльпан (С'єкль). Янгол Пітоу (Прес). 1851: Олімп де Клев (С'єкль). 1852: Бог і диявол (Пеї). Графиня де Шарні (Кадо). Ісаак Лакедем (Конститусьйонель). 1853: Пастор Ашборна (Пеї). Каталіна Блюм (Пеї). 1854: Життя й пригоди Каталіни-Карлотти (Мускетер). Грабіжник (Мускетер). Могікани Парижа (Мускетер). Капітан Ришар (С'єкль). Паж графа Сабоя (Конститусьйонель). 1856: Товариші Єгу (Журналь пур ту). 1857: Останній саксонський король (Монтекрісто). Провідник вовків (С'єкль). Птахолов (Кадо). Блек (Конститусьйонель). 1858: Вовчиці Машкуля (Журналь пур ту). Спогали полісмена (С'єкль). Крижаний дім (Монтекрісто). 1859: Фрегат (Монтекрісто). Аммалат-Беґ (Монітер Універсель). Історія підземелля й одного будиночка (Ревю Еуропеен). Любовна авантюра (Монтекрісто). 1860: Спогади Горасіо (С'єкль). Падре Ля Руїн (С'єкль). Маркіза де Ескоман (Конститусьйонель). Лікар із Яви (С'єкль). Джан (С'єкль). 1861: Ніч у Флоренції (Леві-Гетцель). 1862: Волонтер 92 року (Монтекрісто). 1863: Сан-Феліче (Прес). 1864: Дві Діани (Ле-ві). Айвенго (С'єкль). 1865: Спогади фаворитки (Авенір Насйональ). Граф де Море (Нувель). 1866: Випадок із совістю (Солей). Парижани й провінціали (Прес). Граф де Мазарра (Мускетер). 1867: Білі й сині (Мускетер). Пруський терор (С'єкль). 1869: Гектор де Сент-Ермін (Монітер Універсель). Таємничий лікар (С’єкль). Дочка маркіза (С'єкль).

Він внутрішньо усміхнувся, запитуючи себе, що заплатив би покійний Енріке Тайлефер за можливість зібрати в себе всі ці книжки. Окуляри в нього забруднилися, тож він зняв їх і став ретельно протирати скельця. Лінії на екрані комп'ютера розпливлися. Каламутними були й образи, що виникали в Корсовій голові. Коли скельця стали чистими, лінії на екрані — чіткими, але його мислені образи й далі лишалися неточними, й він не знаходив ключа, який надав би їм сенсу. А проте Корсо вірив, що він вийшов на правильний шлях. Комп'ютер замиготів знову.

Бодрі, головний редактор видавництва «С'єкль». Він опублікував «Трьох мушкетерів» у період від 14 березня до 11 липня 1844 року.

Він заглянув до інших файлів. Згідно з його даними, Дюма в різні часи своєї літературної творчості користувався послугами п'ятдесяти двох помічників. Його стосунки з більшістю закінчувалися досить бурхливо. Але Корсо цікавило лише одне ім'я:

Маке, Огюст-Жюль. 1813–1886. Співпрацював з Александром Дюма в кількох п'єсах і в 19 романах, зокрема й у найпопулярніших (Граф Монте-Крісто, Кавалер Червоного Замку, Чорний тюльпан, Намисто королеви), і насамперед цикл Мушкетерів. Співпраця з Дюма зробила його славетним і багатим. Тоді як Дюма помер у вбогості, він закінчив свій життєвий шлях у замку Сент-Месне багатим. Жоден із його особистих творів, написаних без Дюма, його не пережив.

Корсо перейшов до біографічних приміток і переглянув кілька параграфів із Мемуарів Дюма.

«Ми були винахідниками, Гюґо, Бальзак, Солстьє, де Мюссе і я, прихильниками легкої літератури, і нам пощастило, більш або менш, здобути репутацію, створюючи твори такої літератури, хоч якою легкою вона здавалася для прочитання…»

«Моя уява, зустрічаючись із реальністю, схожа на чоловіка, який, відвідуючи зруйнований монумент, мусить блукати руїнами, петляти засипаними уламками стежками, зазирати в усі дірки, аби більш або менш реконструювати первісний вигляд будинку в ту епоху, коли він був наповнений життям, коли радість наповнювала його балаканиною й сміхом і коли біль розтікався відлунням плачу.»