Жнець: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Коля Вітлока? — перепитала секретарка.

Жнець більше не повторював, бо знав, що вона почула — просто не хотіла в це вірити.

— Так, ваша честе, негайно викличу.

Рован знав Коля. Та всі знали Коля Вітлока. Хоча він ще не був у випускному класі, але вже став квотербеком у шкільній футбольній команді. Він уперше за дуже довгий час має вивести їх до вищої ліги.

У секретарки дуже тремтів голос, коли вона викликала його по інтеркому. Вимовивши ім’я, вона закашлялася.

А жнець терпляче очікував появи Коля.

Останнє, чого хотів Рован, — це налаштувати проти себе женця. Йому варто було просто крадькома дістатися до вікна реєстрації, відмітитись і піти на уроки. Але, як і з пумою, він мав стояти лицем до страху. Саме цей момент змінив його життя.

— Сподіваюся, ви знаєте, що збираєте нашого зіркового квотербека.

Такий приязний ще мить тому жнець різко перетворився на камінь.

— Не бачу, яким боком це тебе стосується.

— Ви в моїй школі, — сказав Рован. — Тому це мене стосується.

Але тут увімкнувся інстинкт самозбереження, і хлопець почимчикував до вікна реєстрації, вийшовши за поле зору женця. Він віддав підроблену записку про запізнення, а тим часом постійно бубонів: «Дурень, дурень, дурень». Йому пощастило народитися не в еру природної смерті, бо навряд чи дожив би до повноліття.

Повернувшись до виходу з офісу, він побачив, як жнець веде понурого Коля Вітлока до директорського кабінету. Директор добровільно звільнив власний кабінет, потім глянув на персонал, просячи пояснення, але вони лише заплакано хитали головами.

Здається, ніхто не помічав, що Рован і досі тут. Кого цікавить салат, коли поглинають котлету?

Він спробував прошмигнути повз директора, але той вчасно його помітив і зупинив, поклавши руку на плече.

— Синку, не треба туди заходити.

Він мав рацію, Ровану не треба було туди заходити. Однак він усе одно пішов і зачинив по собі двері.

Перед надзвичайно охайним столом директора стояли два стільці. Жнець сидів на одному, а на другому згорбився та ридав Коль. Жнець обпалив Рована поглядом.

«Пума», — подумалося Ровану. Однак жнець насправді мав владу забрати людське життя.

— Тут немає його батьків, — мовив Рован. — Хтось має залишитися з ним.

— Ви родичі?

— А це має значення?

Тут Коль підвів голову.

— Прошу, не виганяйте Рональда, — благав він.

— Я Рован.

На обличчі Коля з’явилося ще більше жаху, наче ця помилка якимось чином закріпила його долю.

— Я це знав! Знав! Справді!

Незважаючи на його великі розміри та показну хоробрість, Коль Вітвік залишався малим наляканим хлопчиськом. Отакими всі стають перед смертю? Рован вирішив, що це відомо лише женцеві.

Замість витурити Рована, жнець сказав:

— Тоді бери стілець. І влаштовуйся зручніше.