Жнець: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Чоловік нарешті відрекомендувався як високоповажний жнець Фарадей[1].

— Я… м-м… одного разу писав шкільну доповідь про Фарадея, — заговорив Бен, і його голос надламався лише раз. — Ви обрали для себе дуже крутого вченого.

Жнець Фарадей усміхнувся.

— Мені до вподоби думати, що я обрав доречного Історичного Покровителя. Майкла Фарадея недооцінювали за життя, так само як і багатьох інших учених, однак без нього наш світ не був би таким, як є.

— Гадаю, ви є в моїй картковій колекції женців, — продовжив Бен. — У мене є майже всі мідмериканські женці — але на фото ви молодший.

Чоловік мав вигляд років на шістдесят, і хоча волосся вже посивіло, та борідка була лише присипана сивиною. Люди нечасто старіли до такого віку, перш ніж повернутись у свою молодшу версію. Сітрі стало цікаво, скільки йому насправді років. Як довго він заряджався, зупиняючи життя інших?

— А ви на вигляд немолодий. Це ви за власним бажанням досягли такого старого віку? — запитала Сітра.

— Сітро! — мама ледь не впустила посудину для запіканки, яку щойно дістала з духовки. — Такого не питають!

— Мені подобаються прямі питання, — мовив жнець. — Вони демонструють чесність духу, тож я дам чесну відповідь. Зізнаюся, що вже чотири рази повертав назад. Мені приблизно сто вісімдесят років, а точного віку не пам’ятаю. Нещодавно вирішив обрати саме такий вигляд, бо помітив, що так комфортніше тим, кого я збираю, — він розсміявся. — Вони вважають мене мудрим.

— Тому ви тут? — вихопилось у Бена. — Щоб зібрати когось із нас?

Жнець Фарадей відреагував непроникною усмішкою.

— Я тут для вечері.

Сітрин тато з’явився якраз перед подачею вечері. Мама, вочевидь, його поінформувала, бо він виявився набагато більш емоційно підготованим, ніж решта. Він пішов тиснути руку женцеві Фарадею, ледь переступивши поріг, і здавався набагато веселішим та люб’язнішим, ніж, напевно, почувався всередині.

За столом усім було ніяково — переважно панувала тиша, яку інколи переривали несподівані коментарі женця: «У вас чудова оселя». «Який смачний лимонад!» «Це може бути найсмачніша зіті в усій Мідмериці!» Хоча він говорив лише компліменти, його голос відлунював сейсмічним поштовхом у хребті кожного присутнього.

— Я вас раніше не бачив у цьому районі, — нарешті заговорив тато.

— Та ви й не мали, — відповів він. — Я не є публічною особою, як деякі женці. Є женці, які полюбляють перебувати в центрі уваги, але для справді хорошого виконання цієї роботи потрібна певна анонімність.

— Невже? — Сітра наїжачилася на саму цю думку. — То існує хороший спосіб збирання?

— Ну, — відповів він, — без сумніву, існують погані способи, — і більше нічого не додав. Просто їв свою зіті.

А знов озвався, коли вечеря добігала кінця. Жнець сказав:

— Розкажіть мені про себе.

Це не було запитання чи прохання. Сприйняти це можна було лише як вимогу. Сітра не мала певності, чи було це частиною його невеликого танцю смерті, чи він справді хотів знати. Він знав їхні імена, ще не зайшовши до квартири, тож, напевно, був у курсі всіх деталей, які вони могли йому розповісти. То навіщо питати?

— Я дослідник історії, — повідомив тато.

— А я інженер із синтезування їжі, — мовила мама.

Жнець звів брови.

— І при цьому ви приготували все це з нуля.

Вона поклала виделку.

— Усе з синтезованих інгредієнтів.

— Так, але якщо ми можемо будь-що синтезувати, — зауважив він, — то навіщо нам і досі потрібні інженери з синтезування їжі?

Мама побіліла в Сітри на очах. А тато почав захищати існування своєї дружини.

— Завжди є можливість для покращення.

[1] Майкл Фарадей (1791–1867) — англійський фізик і хімік, основоположник вчення про електромагнітне поле. — Тут і далі прим. пер.