Таємниця покинутого монастиря: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Та… так.

— Ну так що?

«Ненавиджу тебе! — подумала Ніна затято, дивлячись на пані Целіну. — Мені все одно, чи янгол зачарував тебе, чи ні. Я тебе ненавиджу».

— Більше жодних скандалів.

— Саме так. Якщо ти скандалитимеш, то я відішлю тебе додому. Я цього не хочу, — голос жінки полагіднішав, — але буду вимушена. Ти мене розумієш? Хіба що ти сама вирішиш поїхати…

Ніна похитала головою і пробурмотіла щось собі під ніс.

— Вийдеш у сад? — Малгося шарпнула Тимека за рукав.

— Чому ні, — відповів він, але в його голосі не відчувалося ентузіазму. Хлопець здавався пригаслим і дивно мовчазним. Утім, може, він захворів? Пані Целіна повинна забрати Сташека й Тимека до лікаря, але навряд чи вона це зробить.

— Дощить, — звернула їхню увагу Еліза.

— Та ні, тільки трохи накрапає. Погода цілком хороша.

«Погода цілком хороша».

Щось дуже подібне Тимек промовив у день свого зникнення і зробив тоді це так переконливо, що Ніні й самій захотілося вийти та втішитися сонцем, хоча злива стукала у вікна. А тепер… тепер ці слова прозвучали абсолютно по-дурному.

— Тимеку, не будь ідіотом, — Еліза, схоже, сприйняла це саме так. — Там ллє як із цебра.

— То, може, зіграємо в «морський бій»?

— Нє-є-є… мабуть, піду трохи полежу, — Тимек відставив тарілку. Сташек пішов слідом. Він також мало говорив і здавався неуважним, наче перебував думками десь в іншому місці.

— Піти з тобою? — Малгося підскочила до Тимека.

— Облиш його, люба, — пані Целіна притримала дівчинку. — Тимек і Сташек змучені, потребують відпочинку.

Малгося дивилася услід хлопцям, коли вони виходили з їдальні, а на її худому дівчачому обличчі був помітний неспокій.

Ніну несподіване повернення Сташека й Тимека скоріше налякало, ніж втішило. Вона вже встигла призвичаїтися до думки, що її приятелі по черзі зникатимуть у Диявольському Колі. Це було страшенно небезпечно й жахливо, але принаймні то був страх знайомий. А тепер сталося щось нове, і Ніна боялася цієї новизни. Чи Коло виплюнуло Сташека та Тимека, бо хотіло проявити милість?

Чомусь їй так не здавалося.

Вона глянула на Адама, щоби перевірити, чи йому також щось подібне спало на думку, але хлопець усе ще дувся, мов жаба. Ніні він послав тільки презирливий погляд, а тоді почав демонстративно збирати зі столу тарілки («Якщо я цього не зроблю, то й ніхто не зробить», — наче промовляло його надто вже натхненне обличчя.). Еліза стала йому допомагати, а за нею — близнючки й Лідка.

«Що я маю робити?» — думала Ніна. Спершу дівчинка подумала про те, щоби подати сигнал SOS, але що вона скаже пані Стефанії? Що перелякалася, бо хлопці повернулися цілі й здорові? Безглуздо… Зрештою, якби вона зараз вивісила у вікні простирадло, воно все одно намокло б під дощем і з містечка його було б не видно. Так чи інакше, вона мусила чекати до вечора, аж поки перестане дощити.

Може, до того часу вона щось придумає.

Або ж ксьондз провідає монастир, а через нього вона зможе передати звістку пані Стефанії. Але якщо він не з’явився досі, то напевне вже й не прийде. Мабуть, він абсолютно забув про Ніну. Що ж, може так і краще. Дівчинка не сумнівалася ані на мить, що янгол зачарував би ксьондза, і в неї тільки б з’явилося більше проблем.

Вона зітхнула, намагаючись опанувати нудоту. Потім озирнулася — Тамара кудись пішла, але Яцек стирчав біля вікна, бездумно споглядаючи дощ надворі.

— Яцеку.

— Ну?

— Допоможеш мені?

— Ага, — сказав він, але в його голосі прозвучало легке вагання, а погляд він раз у раз відводив убік.

— Ти ж колись говорив про печеру. Як вважаєш, тобі вдасться її знайти?