Таємниця покинутого монастиря: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ніно, стривай, але ж це якось безглуздо, — втрутилася Тамара. — Якщо хтось зайняв місце Славека, то повинен використовувати його ім’я і прізвище, правильно? А ми тут жодного Славека не маємо.

— Я думала про це. Може, наприклад, Славек використовував друге ім’я, бо перше не любив? Дехто так робить. А той, хто ним прикинувся, про це не знав і відрекомендувався першим іменем. Я не знаю прізвища Славека, а у вас, напевне, немає у списку других імен.

Целіна Сошинська зітхнула.

— Ти на все маєш відповідь, так? Але подумай хоча б трохи: навіщо комусь прикидатися Славеком? І звідки цей хтось знав би: по‑перше, яким потягом хлопець мав приїхати, а по‑друге, й найважливіше — що Славек не дістанеться до Маркотів? Адже це був нещасний випадок, ти сама говорила. Нещасний, трагічний випадок, якого ніхто не міг передбачити.

— Може, замість Славека приїхав диявол, — відізвався Яцек, який досі мовчав. — Той самий, який тепер чаїться серед засохлих дерев, і який викрав Сташека й Тимека. Адже диявол знає усе?

У кімнаті запанувала тиша й наче повіяло холодом. Навіть Тамара перелякалася від цієї ідеї. Ніна щільніше обхопила себе руками. Через нерви у неї знову розболівся живіт і стало трохи недобре. Дівчинка довго думала, чи сказати пані Целіні, що вона знайшла, але іншого виходу не мала. Не довіряла опікунці: але тільки вона й Азкіель могли зупинити те, що коїлося у монастирі.

— Тепер, коли Обраний уже мертвий, немає кому нас боронити. Азкіель… Азкіель мусить сам зайнятися Бестією з Кола й перемогти її. Він же зуміє це? — дівчинка благально глянула на опікунку. Чим би не був цей… цей експеримент, завдяки якому молодь опинилася у монастирі, він явно невдалий. Тож не має сенсу його продовжувати. Пані Целіна і крилатий мусили це розуміти. Просто мусили. Бо вони ж не допустять, щоб тут по черзі зникли всі, до того ж — абсолютно марно.

Жінка зітхнула, збираючись із силами, і прикрила очі, а коли відкрила їх знову, на її обличчі стала помітна впевненість, якої там раніше не було.

— Послухайте мене. По‑перше, якби хтось із вас насправді був перевтіленим дияволом, янгол зумів би його розпізнати. Сатана, зрозуміло, кружляє поруч, але напевне не є одним із нас. По‑друге, Ніно, я розумію, що Славек був милим і допоміг тобі, коли ти цього потребувала. Ти зустріла когось, покохала, а потім бачила, як він помирає. Ти пережила чималий стрес, і тому не знаходиш собі місця. Але прошу, не сій через це паніку поміж іншими. Це ж абсолютно природно, що симпатичний, пристойний хлопець видався тобі кимось незвичайним. Він же був симпатичним?

— Та-ак… — Ніна з роздратуванням відчула, що червоніє.

— А бути Обраним — це щось більше, ніж вродливість і бажання допомагати дівчині. Особливо такій симпатичній, як ти, — пані Целіна посміхнулася і торкнулася щоки Ніни, а та зціпила зуби, але не відсунулася. — Повір, я трохи старша за тебе і розуміюся на цьому. Але якщо ти хочеш поїхати, можу відвезти тебе на станцію. Ми ще встигнемо на вечірній потяг.

У Ніни в голові царював сумбур, бо вона дуже хотіла вірити пані Целіні (адже це цілком можливо, що Славек був звичайним хлопцем, а вона лише втюрилася в нього, наче дурна). Але, з іншого боку, в ній усе кричало: «Прокиньтеся, пані Целіно! Чи ви не бачите, що Азкіель із нами робить?»

— Я хотіла б залишитися, — видушила вона, а Тамара знову штовхнула її ліктем у бік.

— Так тримати, мала. Побачиш — диявол не такий страшний, як його малюють.

— Тільки пам’ятай, Ніно, — в голосі пані Целіни зазвучала твердіша нотка, — якщо залишишся, то я не бажаю більше жодних скандалів. І не лякай інших дітей.

— Н… не буде скандалів.

— Чудово, я рада, що ти це розумієш, люба, — жінка посміхнулася, а Ніну, коли вона це побачила, затопила така сильна хвиля злості, що їй перехопило подих. Якби опікунка її торкнулася зараз, то дівчинка точно заверещала б.

Вона зітхнула і спробувала заспокоїтися.

— Але ви принаймні пошукаєте фальшивого Славека? Може, достатньо буде…

— Я зроблю те, що вважатиму за потрібне, Ніно.

Вони якусь мить мірялися поглядами. «Вона знає, — подумала дівчинка. — Знає, що один із нас не той, за кого себе видає. Але не має наміру щось із цим робити».

Ніна повернулася до дверей. Коли вони виходили, пані Целіна ще сказала їй:

— Ніно, зачекай хвилинку.

— Так?

— Мені здається, ти повинна подумати про те, аби поїхати. Я бачу, як сильно ти страждаєш. Тож чому б тобі не повернутися додому?

— Я волію залишитися, — вперто повторила Ніна. Факт, що опікунка хоче її позбутися, призвів до того, що вона ствердилася у своєму намірі.

— Як хочеш, — пані Целіна зітхнула. — Звісно, це твій вибір.

У коридорі Ніна наздогнала Тамару та Яцека, а потім важко всілася на сходи. Друзі стали поряд.

— Я справді думаю, що ти надто хвилюєшся… — пробурмотіла Тамара.

— Ми можемо разом пошукати фальшивого Славека, якщо хочеш, — Яцек загорівся новою ідеєю.