Таємниця покинутого монастиря: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ага, — підтримала його Тамара. — Ти чітко встановила, де може знаходитися валізка Сташека. З тебе вийшов би чудовий детектив. Ми можемо бути твоїми Ватсонами.

— Що таке «ватсон»? — зацікавився Яцек, а старша дівчина пирхнула.

— Неважливо, я поясню тобі згодом. То як, Ніно, відмовишся від цього похмурого виразу обличчя і візьмешся за цю справу?

Ніна зрозуміла, що вони пропонують їй гру в детективів як втіху; як хворій дитині дають цукерку, щоби вона не вередувала. О рани Божі, якби все не було настільки жахливим, це могло би стати навіть кумедним.

— Ніно?

«Я все одно мушу провести тут деякий час, — думала вона. — Доки пані Стефанія і мій тато чогось не вигадають. Два, а може, три дні, а потім я зможу повернутися додому». Крім того, Ніна зізналася собі, що, незважаючи на весь жах, їй самій цікаво, хто саме прикидається Славеком. У теорію диявола вона не дуже вірила, хоча Азкіель направду не був янголом, але точно мав силу. І якби Бестія з Кола й справді прикидалася одним із хлопців, крилатий, мабуть, зумів би її розпізнати, правда?

А якщо не диявол, то хто? І передусім — навіщо?

— Ясно, я можу зайнятися цією справою, — зітхнула вона. — Тільки купіть мені ще люльку й кашкет із козирком, і тоді буде з мене вилитий Шерлок Голмс.

— Бач, у неї відновлюється почуття гумору, — вишкірилася Тамара. — Давай подумаємо, хто з хлопців може бути фальшивим?

— Кандидатів у нас небагато, — звернув увагу Яцек. — Тільки Адам, Маріуш і Артур.

— Чому не ти? — захихотіла Тамара.

— Яцек, схоже, відпадає, — Ніна всілася зручніше. Друзі мали рацію: коли вона займалася чимось, то переставала так сильно боятися.

— Чому?

— Бо ми бачили його матір, а вона ж упізнала власного сина. Звісно, в принципі я могла б повірити, що фальшивий Славек міг найняти якусь жінку, аби вона вдавала його матір, але не думаю, щоби хтось став би розробляти настільки складний план.

— Дякую, Ніно.

— Ну добре, Яцек відпадає. Тоді хто? — Тамара простягнула ноги й відкинулася назад, спираючись спиною на сходинку вище.

— Маріуш — тупий хлоп, — міркувала Ніна. — Якщо він удає, то він геніальний актор. Артур, у свою чергу, слизький і мерзотний, наче змія, і це було б доречно, але я не впевнена, чи не намагався б фальшивий Славек прикидатися кимось приємнішим. Так само з Адамом.

— У хлопця жахливий характер, це точно, — визнала Тамара.

— Адам інколи дивно поводиться і знає більше за нас усіх про те, що тут відбувається. Я так думаю. Якби мені зараз довелося обирати, то, мабуть, ставила б на нього. Він підозріліший за інших.

— У книжках злочинцем завжди є найменш підозрілий, — нагадала Тамара.

— Отже, Маріуш? — перепитав Яцек.

— Схоже, — із ваганням погодилася Ніна. Насправді переконливою їй не здавалася жодна з цих трьох кандидатур. Вона вважала, що за всіма цими фактами криється ще щось, чого вона поки не помічає.

— Краще нам ні при кому не згадувати про Славека, — застерегла Ніна. — Нехай той, хто себе за нього видає, думає, що він у безпеці, бо ми нічого не підозрюємо.

Вони розмовляли ще кілька хвилин, а Ніна час від часу поглядала у вікно між поверхами. Що більше червоніло світло сонця, то частіше вона замовкала і плуталася у фразах. Нарешті дівчинка встала.

— Маю на мить вийти до саду, — заявила вона.

— Сходити з тобою? — запропонував Яцек.

— Ні, я… маю подумати, — Ніна знову не зуміла знайти нормальну відмовку.

— Знову таємниці? — Тамара звела брови. — Ти, сподіваюся, не маєш наміру завіятися?

— Ні, ясно, що ні. Скоро повернуся.

— Ну добре. Ходімо, Яцеку, зіграємо перед вечерею у карти. Закладемося, що я виграю?