Таємниця покинутого монастиря: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ніна опинилася перед дверима підвалу, свічка в її руці затремтіла, й гаряча крапля воску крапнула на долоню. Дівчинці здавалося, що вона вже не боїться янгола, але це була неправда. На саму думку про жахливе обличчя, що виринає з темряви, у неї терпла шкіра.

«Але що ж зробиш», — подумала Ніна. Якщо вже дісталася аж до цього місця, то треба йти далі. Крім того, що інше вона мала б вчинити? Знівечений янгол був єдиною істотою у радіусі кількох кілометрів, якій вона могла зараз довіряти.

Можливо.

Дівчина встромила ключ у замок і обережно провернула. Двері відчинилися. Ніна увійшла в підвальну вологу темряву, де все ще пахло вином.

— То ти вже знаєш, що означає білий пил на черевиках? — долинув знизу тихий голос.

— Знаю, — вона зупинилася перед янгольською келією. Крилатий стояв біля ґрат, світло свічки вихоплювало з мороку його понівечене обличчя. Ніна здригнулася, і ще одна крапля воску впала їй на руку. Як раніше, так і зараз вона намагалася дивитися виключно на красиву половину янгольського обличчя. — Тож… тож…

Якусь мить вона мала абсурдне враження, що янгол скаже голосом учительки польської мови: «Речення не починають з «тож». З її рота вирвалося коротке, нервове хихотіння. «Візьми себе в руки», — наказала вона собі, а потім зітхнула й розповіла, як знайшли валізку Сташека. Поки говорила, їй дещо спало на думку.

— А звідки ти взагалі знав, що я бачила Адама? Зараз, зачекай… — Ніна пригадала учорашню сцену: оце вона стоїть у підвалі, а в голові пролітають спогади про різні дивні речі, які вона зауважила в монастирі. Чи подумала тоді про пил на черевиках Адама?

Так, здається так.

«Ти вмієш читати думки?»

Янгол засміявся і відповів:

— Ну прошу, яка ти швидка.

— Ви всі це вмієте? — запитала Ніна вже вголос. Рішуче воліла б, аби янгол не відповідав на її думки, бо це було надто страшно.

— Лише деякі. Інші вміють якісь інші цікаві речі.

— Наприклад, передбачати майбутнє?

— В обмеженому обсязі, авжеж. Знаєш, що значить «обмежений обсяг»?

— Я не дурепа, — пирхнула Ніна.

— Ні, направду — ні, — погодився він ввічливо.

— Чому тебе тут закрили? Ти їм зробив щось погане? Хто ти такий?

— Забагато питань, — крилатий стенув плечима. — Чи не могла б ти спершу мене випустити? Ні. Здогадуюся, що ні. Ти напевне маєш тільки ключ від підвалу, а не від ґрат. Крізь ці ґрати хлопець просовує мені їжу, уявляєш? Добре, що я їм так мало й що нічого з мене не виходить з іншого боку, бо винесення звідси цеберка породило б проблеми, — він вишкірився у посмішці наполовину чарівній, наполовину моторошній.

«Не виходить з іншого боку? — подумала Ніна. — А, значить, що тобі немає потреби ходити у туалет. Практично, якщо сидиш у льосі. Або й непрактично, це як подивитися. Він, схоже, не зміг би втекти, застосувавши метод: «Страшенно хочеться мені попісяти».

Ніна нагадала собі, що крилатий читає її думки, і якнайшвидше зосередилася на іншому.

— Я випущу тебе, щойно знайду ключ. Обіцяю. Але скажи, чому тебе тут закрили?

— Бо я — принада.

— Принада? — вона нахмурилася. — Для того, що виходить з Диявольського Кола?

Янгол кивнув.

— Так, я ж казав, що ти розумна.

— А… хто ти взагалі? Бо насправді ти ж не янгол, правда?

— Ні, — Ніна відчула різкий приплив полегшення, оскільки в глибині душі все ще боялася гніву Божого. Якби крилаті, незважаючи ні на що, виявилися б справжніми посланцями Небес, вона б не знала, що робити. — Але ти все одно не зумієш зрозуміти нашого справжнього єства.

— Чому? Адже ти сам мить тому говорив, що я розумна.