Таємниця покинутого монастиря: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Пані Целіна дарувала їм посмішки, показуючи ямочки на щічках, а янгол дякував легкими кивками. Ентузіазм охопив і Ніну, яка, правда, не встала, але дивилася на світле обличчя Азкіеля й думала, що заради когось такого є сенс битися. «Якщо це я, — вирішила про себе, — то я не підведу янголів».

Вона роззирнулася. З облич присутніх у кімнаті зникла невпевненість; тепер усіх розпирала енергія, наче вони відразу хотіли рушити на битву зі злом. Вайлуватий Маріуш випнув груди, обводячи усіх поглядом тріумфатора, жабоподібний Томек підстрибував, наче радісне щеня, а обличчя Лідки світилося так, наче сам сивобородий Бог злетів до неї на хмаринці. Навіть Тамара пожвавилася.

Спокій у кімнаті зберігала тільки одна людина.

То була Кароліна, менш правдомовна з близнючок. Здавалася вона… обережною. Так, мабуть, це було правильне слово. Не стільки недовірлива, скільки обережна. Порівняно з охопленою ентузіазмом молоддю вона справляла враження геть дорослої та мудрішої.

Ніна перехопила її погляд і раптом засоромилася своєї готовності битися за янгола. Адже нічого конкретного вони не дізналися.

— Хтось має питання?

— Що той Обраний робитиме? — хотів знати Яцек, а Ніна мовчки підтримала його. Це було найважливіше питання.

— Те, про що ви вже подумали, — Азкіель блиснув у посмішці зубами. — Допоможе нам боротися з великим злом.

— З комуністами?

— Зі злом ще більшим, — крилатий споважнів, і в кімнаті раптом війнуло холодом, а молодь трохи втратила впевненість у собі.

— Обраний битиметься, маючи на своєму боці янголів, а Бог позичить йому силу. Тож не треба боятися.

Ніна вирішила, що ця відповідь страшенно багатозначна, але молодь, здається, була в цілому задоволеною.

— Ще якісь питання? Так, Ніно.

Вона опустила підняту руку.

— Янголи наклали на монастир чари, правда? Тому люди про нього забувають?

— Правда, — пані Целіна знову відповіла замість крилатого. — Якби не це, влада давно перетворила б його на щось на зразок складу.

— Але якщо янголи мають таку силу, то чому вони все ще переховуються? Чому потребують допомоги людей?

У кімнаті запала тиша, а пані Целіна нахмурилася. Ніна ж, натомість, усвідомила, що її питання могло здатися нахабним. Вона почервоніла.

— Зрозумійте, я геть не проти допомагати янголам, — запевнила дівчинка нервово. — Навпаки, я дуже охоче допомагаю… Точніше, допомогла б, якби могла, але… — «О рани Божі, я тільки глибше занурююся», — подумала вона, зітхнула й зосередилася на найголовнішому. — Мені просто цікаво.

— Ніно, зараз, думаю, такі питання не на часі, ми говоримо про інші справи.

— Ні, чому ж, я відповім, — Азкіель умостився у кріслі. — Мене захоплює допитливість цієї дитини. Бачиш, Ніно, в деяких місцях сила янголів є більшою, ніж в інших. Тут — одне з таких, бо ці землі споконвіку належали християнам. Тому ми могли зробити так, аби люди не звертали на монастир уваги, і саме тому ми вас сюди запросили. Така відповідь тебе задовольнить?

— Так, дякую, — вона всілася, почервонівши до коріння волосся.

— А що зі Сташеком? — тихо писнула Малгося десь з‑за спин.

— Що ж, те, що він нас полишив, мабуть найкраще свідчить, що він не Обраний, правильно?

Більшість із тих, хто тут зібрався, гаряче закивали.

— Якщо це все, то вважаю, що тепер можете йти гратися, — пані Целіна послала їм прощальну посмішку.

Вони виходили, піднесені, підштовхуючи одне одного й ділячись здогадками. Хвилинкою пізніше Тимек уже ганявся коридором за Малгосею, яка зі сміхом тікала від нього, близнючки з Елізою завзято про щось дискутували, а Маріуш і Артур сперечалися, хто з них більше заслуговує на роль Обраного.

Ніна, Тамара та Яцек залишилися позаду. У дверях пропустили ще Лідку й Адама. Красуня плуталася у власних ногах з відсутнім виразом на обличчі, а хлопець…

Ніну здивував вираз його обличчя. Від самовпевненості Адама не залишилося й сліду, тепер улюбленець пані Целіни дивився, наче приголомшене звірятко, за яким зачинилися дверцята пастки. Він наче все ще не розумів, що, власне, сталося, але вже передчував, що нічого хорошого.

Ніна завмерла з відкритим ротом, а Адам якнайшвидше відвернувся. Коли він знову глянув на дівчинку, то вираз обличчя мав гордовитий і відразливий.