Таємниця покинутого монастиря: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ми можемо замкнутися у сараї для інструментів. Там, мабуть, також холодно, але матимемо дах над головою. І не панікуйте! Паніка нам ні до чого.

Геля, як на замовлення, вибухнула голосними схлипуваннями.

— Умремо тута всі, — рюмсала вона, тоді як Кароліна даремно намагалася її заспокоїти.

— Перш за все, — Артур примружив очі, дивлячись на Квазімодо, — ми мусимо викинути звідси його. Бестія його шукає, і поки він тут, ніхто з нас не буде в безпеці. Ну, давай, гаде, геть звідси!

Знівечений янгол кивнув та рушив до виходу. У його очах одночасно були і сум, і насмішка.

— Ні! — крикнула Ніна. Ще недавно вона сама думала про таке рішення, але тепер їй це здавалося небаченою жорстокістю. — Ми не можемо отак просто викинути його!

— Чому ні? — відізвалася Еліза. — Ми його не знаємо, ми нічого йому не винні. Чому нам через нього наражатися на небезпеку?

— Краще, щоби згинув він, а не ми, — Маріуш виказав практичність мислення.

Ніна глянула на Тамару та Яцека, шукаючи допомоги. Але дівчина стенула плечима, а хлопець відвів погляд.

Запротестував лише Хуберт.

— Це не по-людськи, — сказав хлопець. — Ніна напевне щось вигадає, і тоді ми справимося з Бестією.

— Якщо він звідси не зникне, Ніна не матиме достатньо часу на обдумування.

Квазімодо повернувся до Ніни.

— Це слушно, — сказав він, а потім трохи вклонився. — Але, незважаючи ні на що, дякую.

Він провернув ключ у замку і вийшов, а Ніна побігла за ним.

— Вибач, — прошепотіла вона, думаючи про себе: «Що я виробляю?» Монастир був тихим і наче набурмосеним, дощ барабанив у шибки, відлуння кроків відбивалося від кам’яних стін. Чи Бестія уже всередині? Ніна майже відчувала, як за її спиною росте зловорожа тінь. «Що я виробляю? — повторила вона подумки. — Ми всі давно маємо бути в саду».

— Ми ж вас використали, пам’ятаєш? — в очах Квазімодо з’явилася насмішка. — Ти так часто змінюєш думку?

— Я дівчина, маю право бути непостійною, — буркнула вона.

— Мабуть, я зараз повинен сказати, що дам зжерти себе Бестії і цим вас врятую, так? Але я боюся, що шляхетність ніколи не була моєю чеснотою.

Ніна стиснула губи. Чи вона дійсно на це розраховувала? Що янгол заради них пожертвує собою?

«Що ж, це хоча б якийсь вихід», — промовив голосок у її голові, а крилатий трохи посміхнувся.

Вона примусила себе говорити, аби проковтнути злість.

— У саду… у саду ти маєш бути в безпеці.

— Але буду мокрим і змерзлим, так? — вишкірив він зуби. — Не переймайся, я зумію про себе подбати. А ви?

— Ми маємо чесноти Обраного. Так наче… успадкували їх після його смерті. Ви знали, що щось подібне може статися?

— Ні, не думаю, щоби в наших планах було щось подібне, — стенув він плечима. — Магія інколи дивує навіть нас самих.

— Я так і думала, — Ніна кивнула.

— Повертайся всередину, — Квазімодо вказав на двері, з‑за яких нервово виглядав Яцек.

— Ніно!

— Уже йду.