«Філософія: Навчальний посібник.»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

3. Грязнов А. Ф. Феномен аналитической философии в западной культуре XX столетия // Вопросы философии. - 1996. - №4. - С. 37-47.

4. Метафизические исследования. Выпуск 11. Язык. - СПб.: Алетея, 1999. - 362 с.

5. Моррис Ч. У. Основания теории знаков // Семиотика. - М.: Радуга, 1983. - С. 37-90.

6. Новое в зарубежной лингвистике. Вып.17. Теория речевых актов. Сборник. - М.: Прогресс, 1986. - 423 с.

7. Остин Д. Три способа пролить чернила: Философские работы. - СПб.: Алетейя, 2006. - 335 с.

8. Рюс Ж. Поступ сучасних ідей: Панорама сучасної науки. - К.: Основи, 1998. - 669 с.

9. Соссюр, Фердинанд де. Труды по языкознанию. - М.: Прогресс, 1977. - 695 с.

10. Философия, логика, язик. - М.: Прогресс, 1987. - 336 с.

До теми «Культура»

1. Антология исследований культуры. Т.1. Интерпретация культуры. - СПб.: Университетская книга, 1997. - 728 с.

2. Библер В. С. От наукоучения - к логике культуры: Два философских введения в двадцать первый век. - М., 1990. - 413 с.

3. Культурология. XX век: Антология. - М.: Юристъ, 1995. - 703 с.

4. Малиновский Б. Научная теория культуры (фрагменты) // Вопросы философии. - 1983. - №2. - С. 116-124.

5. Михед П. Слов’янське відродження і формування нової парадигми української культури // Сучасність. - 1999. - №1. - С. 110-114.

6. Пелипенко А. А., Яковенко И. Г. Культура как система // Человек. - 1997. - № 5,6.

7. Риккерт Г. Науки о природе и науки о культуре. - М.: Республика, 1998. - 413 с.

8. Символы в культуре. - СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та,1992. - 145 с.

9. Стёпин В. С. Культура // Вопросы философии. - 1999. - №8. - С. 61-71.

10. Сторі Д. Теорія культури та масова культура. Вступний курс. - К.: Акта. - 357 с.

11. Тайлор Э. Б. Первобытная культура. - М.: Полииздат, 1989. - 573 с.

12. Фрейд З. Недовольство в культуре // Философские науки. - 1989. - №1. - С. 92-101.

13. Шпенглер О. Закат Европы. Очерки морфологии мировой истории. 1. Гештальт и действительность. - М.: Мысль, 1993. - 663 с.; 2. Всемирно-исторические перспективы. - М.: Мысль, 1998. - 606 с.

6. СВІТ ПРАВА У ФІЛОСОФСЬКІЙ РЕФЛЕКСІЇ

6.1. Про «право» філософії торкатися права

Філософія і право... Кажуть, що давні греки дали людям філософію, а римляни - право. І хоча інші народи світу (напр., Китаю та Індії) ще й до контактів з європейцями знали філософію й право, а все ж частка істини в цьому виразі є. Дійсно, філософія як перший вид систематизованого раціонального знання пішла від греків, а перша раціонально упорядкована система права з'явилась у Римі. Може сьогодні й не кожному є очевидними глибокі зв'язки цих двох найдавніших форм людських міркувань, однак такі зв'язки були колись і залишаються донині, хоч побачити це заважає нинішня поглиблена професіоналізація і розподіл сфери інтелектуальних зусиль філософів і правознавців. Щоб виправдати місце обраної теми в структурі нашого курсу перед тими, хто висловить скепсис відносно доцільності або «права» філософії втручатись у професійні справи юристів, слід ще раз нагадати специфіку філософії та її роль. Філософія є системою світоглядного знання, що раціональними засобами обґрунтовує принципові позиції щодо відношення людини до світу, а зв'язок людини й світу вона висвітлює крізь призму інтересів і потреб людини, беручи останню як цілісність, в єдності емоційного і раціонального, духовного й тілесного, психічного й фізіологічного, соціального та індивідуального. Інша сторона філософії визначається її взаємовідносинами з рештою наук. Так уже склалась історична доля філософії, що на неї немов лежить прокляття «первородного гріха»: відокремившись від філософії, різні науки зберігають первісне щеплення від неї. Десь у методологічних підвалинах і філософія, і окремі науки збігаються в своїх інтересах. Це знайшло вираз у розвитку таких специфічних галузей філософського знання, як філософія фізики, філософія техніки, філософія мови, філософія історії тощо. Серед них є й філософія права. Сам вираз «філософія права» може нести подвійний смисл залежно від того, що мати на увазі під «правом»: чи то деякий зріз соціальної дійсності, чи то науку про нього. У першому випадку «філософія права» буде досліджувати філософськими засобами правову реальність, здійснювати рефлексію відносно права як соціального явища. У другому, коли під «правом» (у скороченому написанні) буде розумітись певна галузь науки, тобто правознавство, - філософія зосередиться на методологічних питаннях правової науки. Сучасний стан філософії права є таким, що вона поєднує в собі обидва аспекти, хоч окремі філософсько-правові вчення можуть схилятись більше в той чи інший бік.

Яке ж відношення між філософією і правознавством відносно права? Тут є суттєва проблема. До деякої міри філософські ідеї представлені в так званій загальній частині правових законів. У ній визначаються ключові поняття стосовно того, про що йдеться в особливій частині. Ясна річ, що не всі базові юридичні терміни завжди проходять етап попередньої філософської фільтрації, в цьому, частіш за все, немає ніякої нагальної потреби. Але буває й так, що інтереси філософії і права можуть збігатися у суті і визначенні фундаментальних понять. Наприклад, досі у вітчизняному правознавстві поширена думка, що найбільш загальним об’єктом злочинів є суспільні відносини. Однак невизначеність поняття суспільних відносин у самій юридичній науці (раніше вона запозичувала його у надто заідеологізованому «історичному матеріалізмі» часів існування Радянського Союзу) дає простір для домислів, відкриває можливість підняти оцінку будь-якої кримінальної дії до такої висоти, з якої вона, буцімто, складає безпосередню загрозу основам суспільства. В той же час, якщо згадати наведений раніше філософський рівень аналізу поняття суспільних відносин, стає зрозумілим, що смисл цієї категорії має дуже віддалене відношення до безпосередньої практики юриста, оскільки ні прямо, ні побічно нікому з його «клієнтів» не дано усунути об’єктивні засади тих «материкових» відносин, що визначають фундамент соціальності. Вони можуть бути зовсім невідомі навіть і законодавцю. У своїй практиці звичайний правник не працює з таким рівнем абстракції. Він має справи з питаннями юридичного захисту власності, життя, здоров’я людей, захисту політичної системи, але може іноді страждати на хворобу бачення у випадках цілком конкретних злочинів не менше як вселенські масштаби наслідків, як замах на суспільні відносини в цілому. Здається, що в злочинних діях окремих людей немає загрози суспільним відносинам, хоч як абстрактна можливість така постановка питання може набути смисл, але лише в тому випадку, коли зростання кількості протиправних дій досягне критичної маси, коли непокора охопить абсолютну більшість населення. Але й тоді це означатиме, що йдеться про тотальну зміну самих підвалин суспільних відносин і функція багатьох статей кримінального права просто втратить своє підґрунтя і свій смисл. Таку абстрактну можливість може передбачити конституція, в якій на державу покладається обов’язок зберігати засади соціальності, тобто фундаментальні суспільні відносини, і то лише до тої міри, до якої люди взагалі здатні об’єктивно відобразити їх у своїй свідомості.

Отже, заглиблення у природу явищ, які стоять за фундаментальними юридичними поняттями, неодмінно веде до філософії. І можна сказати врешті-решт, що філософія права є спробою філософської рефлексії відносно права й теорії права. Призначення філософії права можна вбачати в тому, щоб прояснити (з’ясувати смисли) поняття теорії права через філософські або загальнокультурні категорії.

Підстави спорідненості філософії й права можна пошукати і в історичній площині. Такі підстави лежать у традиціях практичної філософії. Здавна, починаючи з античної класики, предметом філософії вважались також вчинки людей, тобто сфера, де події визначаються людською волею. Традиційно все, що детерміновано волею людини, включалося до праксису (практики) і воно досліджувалося практичною філософією. Мова йде про мораль, право, політику, господарську діяльність. Мораль і право здавна попадали у поле зору філософів і мали спільну назву - звичаї. У звичаях шукали філософи корені природного права, до звичаїв звертались і у випадку необхідності критики позитивного права. Філософсько-правова тематика довго досліджувалась під поняттями «природної справедливості», «природного закону», «метафізики звичаїв» і лише наприкінці XVIII ст. уперше почав вживатися термін «філософія права». Як бачимо, немає нічого неправомірного в претензіях філософії звертатись до будь-якого зрізу реальності, в тім числі й до права, оскільки кожний її вимір стосується світу людей, що емоційно проживається людьми й осмислюється думкою.

6.2. Сутність права

Концентрований вираз сутності права філософія вбачає у визначенні поняття права, зробити яке непросто. Право є тією реальністю, що стосується всіх і кожного. Жити в суспільстві і знаходитись тим самим у силовому полі права є одне й те ж, бо сучасний соціальний світ завжди постає у правовій оболонці. Та чи достатньо одного факту повсюдності права, щоб кожен мешканець світу права міг би автоматично дати відповідь на питання про його сутність? Тут ми опинимось у ситуації, про яку говорив Августин Аврелій (Блаженний) стосовно часу: коли мене ніхто про це не питає, я знаю, що таке час; якби я хотів пояснити тому, хто питає - ні, не знаю. Кожна людина користується мовою, п’є воду, дихає повітрям, та не кожна скаже, що таке мова, яка формула води чи структура повітря. Якщо при цьому згадати, що природні речі (та ж таки вода й повітря) не залежать за своїм походженням від людей і тому можна дати точну наукову відповідь про їх сутність, то походження соціальних явищ губиться в давнині, а з плином часу вони дивно трансформуються внаслідок людської життєдіяльності, що неймовірно ускладнює відповідь. Коли ж одним поняттям хочуть охопити древні й сучасні, «правоподібні» й власне «правові» реалії, які стосуються регуляції міжлюдських стосунків, їх упорядкування, то з цього нічого конструктивного не виходить. І може доречно зауважує авторитетний американський теоретик права Лон Фуллер: «У сучасному слововжитку «право» починає так тісно пов'язуватися зі «встановленим[404] правом», що будь-яке інше використання цього терміна, мабуть, буде затавровано як зловживання»[405].

[404] «Встановленим» автор називає право, яке є результатом свідомого законодавчого встановлення, на відміну від, напр., «звичаєвого права».

[405] Лон Л. Фуллер. Анатомія права. – К.: Сфера, 1999. – С. 60.