«Філософія: Навчальний посібник.»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (лист № 1/11-6029 від 24.07.09)

Рецензенти:

М. В. Дяченко - доктор філософських наук, професор зав. кафедрою філософії та політології Харківської державної академії культури;

В. Д. Титов - доктор філософських наук, професор, професор кафедри логіки Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого;

О. К. Чаплигін - доктор філософських наук, професор, зав. кафедрою філософії та політології Харківського національного автомобільно-дорожнього університету

ПЕРЕДМОВА

Нині підручників і посібників з філософії сила-силенна. Часом здається, що філософи більше нічого й не пишуть окрім підручників. Звичайно це не так, та все ж пересічній людині впадає в очі численність вітчизняних і зарубіжних навчальних видань. І тут маєте ще один. У такій ситуації від автора очікуються аргументи стосовно переваг саме його дітища.

Будучи сам гуманітарно орієнтованою людиною, природно, що автор свій навчальний посібник спрямував перш за все на студентів гуманітарного профілю вищої освіти. При його підготовці враховувався сьогочасний стан викладання студентам філософії. Той обсяг часу, який відводиться на вивчення філософії, може бути використаний по-різному. Можливий варіант, коли протягом одного семестру дається короткий огляд розвитку філософської думки з найдавніших часів до сьогодення і в той же час зосереджується увага на більш-менш систематичному й цілеспрямованому поданні основних проблемних блоків філософського знання, при певному абстрагуванні від порядку їх виникнення й деталей обговорення в історико-філософському процесі.

За другим варіантом, можна обмежитись виключно історією філософії. Це найменш виправданий варіант, адже звичайний вітчизняний студент, для якого філософія не є і ніколи не буде фахом, зіткнеться з колосальним масивом думок та імен, його вразить неосяжне море складних і малозрозумілих відомостей, непевність вимог до знань, що підлягають оцінці. У той же час у студента може залишитись шанобливе ставлення до такого курсу, бо він відкриє для себе цілий культурний материк, до якого може й варто буде звернутись при відповідній життєвій нагоді.

За третього варіанту, викладач може реалізувати позитивне викладення системи філософських тем, тільки іноді звертаючись до історико-філософського матеріалу.

Автор обрав перший шлях, прагнучи створити більш-менш універсальний посібник, спроможний допомогти студенту за будь-якого варіанту викладання філософії. У змістовному відношенні посібник виходить за межі того обсягу навчальних годин, що відводяться нині для аудиторного вивчення філософії. Але в системі вищих навчальних закладів він буде корисним не лише для студентів перших курсів, а й для магістрів та аспірантів, для всіх, хто хоче самостійно поглибити філософські знання за межами академічних годин.

У чому особливі переваги цього посібника? У ньому немає ідеологічної заангажованості, відсутня така схема, за якою філософський «аналіз» зводиться лише до приписування позицій філософів до того чи іншого «ізму». Головне у філософській дискусії - аргументи, цінність проблеми, а не навішування ярликів. Опора автора на сучасну філософську думку та широке використання класичної спадщини робить посібник корисним не лише студенту, а й аспіранту при підготовці до складання кандидатського іспиту з філософії.

Філософія — заснований на критичній силі розуму системний роздум про світ, людину, місце людини у світі, її призначення, сенс людського буття. Таке розуміння специфіки філософії стало для автора зобов’язуючим і потягло певну послідовність у розгортанні структури курсу. У історико-філософській частині увага зосереджується переважно на представленні світоглядної проблематики. Другу частину взагалі названо «Світ - людина - дух». Перед кожним, хто входить своїм життям у зовнішнє середовище, світ постає багатошаровою реальністю. У ній можна виділити такі блоки, як природа, суспільство й духовні явища. Кожна з цих складових у свою чергу сприймається людською особистістю теж як складна цілісність. Безперечно, своєрідними світами для індивіда є й нормативне середовище, владні відносини, культура, мова, внутрішній духовний світ людини і духовність людства тощо. Прагнення охопити у курсі основні структурні блоки світу в його відношенні до людини найбільш відповідає прийнятому тут розумінню філософії. З іншого боку, у побудові посібника можна також побачити відображення тієї структури філософського знання, що віднайшла себе у відносно самостійних галузях: історія філософії, метафізика, натурфілософія, соціальна філософія, філософія історії, філософська антропологія, епістемологія, аксіологія, філософія права тощо.

Бути універсальним знавцем філософської думки усіх країн, народів та ще й усіх часів — не під силу будь-кому з смертних, а чим далі, тим більше зростає масив філософських знань. Та, на щастя, на філософській ниві працювало колись і працює тепер багато першокласних вчених, чиї доробки можна використовувати у навчальних виданнях. Автор теж спирався на їх праці, до кожної теми додано солідний список першоджерел, навчальної і спеціальної літератури, яку читач може й сам використати для поглиблення та розширення знань. Тому, хто шукає найкращий (найповніший, найзрозуміліший і т. ін.) підручник з філософії, хочу сказати відверто: такого немає. Бо немає філософії взагалі, а є філософія її певних творців, як і немає літератури без конкретних творів цілком певних письменників. До підручників є тільки вимога бути різними, цікавими, професійно написаними та, знову ж таки, численними.

Висловлюю глибоку вдячність усім моїм студентам, які протягом багатьох років були дуже терплячими й щиро налаштованими до мене слухачами.

ЧАСТИНА І ІСТОРІЯ ФІЛОСОФИ

1. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ФІЛОСОФІЮ

1.1. Презентація філософії

Вивчення філософії є важливою частиною загальноосвітньої гуманітарної підготовки вітчизняних фахівців вищої кваліфікації. Так є через те, що філософія з найдавніших часів займала і досі займає поважне місце у духовній культурі всіх народів і всіх часів. І завжди було так, що, відчуваючи потужну силу філософії, кожен більш-менш відомий діяч літератури й мистецтва, науки і політики прагнув будь що оволодіти філософськими ідеями свого часу. Та й не тільки свого, бо в життєдіяльності людей, розвіяних у часі поколінь усе пов’язано, так само як і в історії держав і народів. Адже все перебуває у стані спадкоємності й наслідування. Філософські думки, які поширені сьогодні і можуть комусь здаватись абсолютною новиною, насправді щільно пов’язані з досягненнями творчої думки минулих епох. Найбільш видатні філософські ідеї, серед якого народу вони б не народилися, - то здобутки всього людства, його духовні скарби, які зберігаються століттями і приваблюють усіх, хто прагне до висот культури, хоче дістати відповіді на питання про глибинні підстави людського буття. Тому оволодіння філософськими ідеями, що узагальнюють духовний досвід людства, здавна стало істотною складовою частиною вищої освіти.

Термін “філософія” грецького походження. Дослідники приписують його перше вживання давньогрецькому філософу й математику Піфагору, який вважав, що мудрецем може бути тільки бог, а людина здатна бути лише філософом, тобто “любителем мудрості” (саме так перекладається це грецьке слово). Філософи - це ті, хто має нахил до мудрості, тяжіє до неї. А мудреці завжди шанувалися серед людей. Здавна кожний на власному досвіді переконувався, що осяяна мудрістю людина відрізняється якоюсь підвищеною розсудливістю, знанням чогось суттєвого, прихованого для більшості людей, і в своїх судженнях щодо людських вчинків прагне правди, справедливості, поширення блага на землі.

Способів початкової презентації філософії зустрічається багато як у навчальній, так і в спеціальній науковій літературі. Можна, наприклад, розвивати далі думку про те, що філософія є певного роду мудрість, що виявляє себе у аргументованих, зважених на терезах істини та добра висловлюваннях, а також у вчинках, які відповідають обґрунтованій позиції самого носія мудрості. У такому випадку варто було б заглибитися у пошук відмінностей між філософом-мудрецем, неписьменним сивобородим селянином-мудрецем, віруючим схимником-мудрецем і т. ін. Після становлення та розвитку сучасної науки, почастішали спроби презентувати філософію через порівняння її з наукою. Одні стверджували, що філософія, мандруючи віками від примітивних форм до розвинених, просувається врешті загальним поступом усіх наук, а її специфіка щодо предмету та методів вивчення не більш відмінна від природознавства, аніж історія або мовознавство. Інші скоріше наполягали на відмінностях філософії та природознавства, і ці зусилля частіше спонукувались спробами розчинити її у природничих науках, що зосереджувалось у гаслі “Кожна наука сама собі філософія”.

Поширеною залишається й традиція презентувати філософію у якості певного виду світогляду. Світоглядом прийнято називати систему загальних поглядів на світ і місце людини у ньому, на відносини людини до тієї дійсності, що оточує її, та до самої себе; це найбільш узагальнені погляди на сенс життя, на цілі людської життєдіяльності. Тут ідеться, звичайно, не про погляд у смислі зору, а про певний тип знання, що відзначається цілісністю, більшою або меншою завершеністю, а також віднесеністю до людини, до її інтересів і прагнень. Попри деякі застереження щодо неправомірності обмеження філософії тільки світоглядною функцією, здається, що уявлення про філософію як світогляд дає більше можливостей врахувати й усі інші її особливості. Напр., коли наука була ще в зародковому стані і практично ніякої світоглядної ролі не відігравала, то філософія презентувала собою все раціональне, тверезе в знанні про світ. А коли наука набула авторитету і заполонила своїми висновками майже весь корпус знань про навколишній світ, філософія все одно зберегла своє світоглядне значення, оскільки наука далеко не вичерпує все, що цікавить людину в світі. Отже поговоримо про філософію саме як про тип світогляду.

Частіш за все йдеться про три історичні типи світогляду - міф, релігія й філософія. Стисло розглянемо їх у порівнянні, виділяючи в них дещо загальне і дещо специфічне. Справа ця не проста, бо існує безліч точок зору як на міф і релігію, так і на філософію.

В історії людства раніш за все з’являється міфологічний світогляд. Багато західноєвропейських мислителів дотримувалися підходів давньогрецьких мислителів до міфів і тлумачили їх обожненням історичних діячів, уособленням природних явищ, або персоніфікацією загальних понять. Дехто вбачав у міфах історію, перетворену на казку, а хтось навпаки, казку, перетворену в історію. У XVII ст. англійський філософ Ф. Бекон дістався думки, що в міфах міститься стародавня філософія, наукові знання та моральні вказівки, але все це приховано через символи й алегорії. Бекон вважав, що ”філософська інтерпретація стародавніх міфів та притч як наука ще повинна бути створена”[1]. Символічна теорія міфу стала досить поширеною, хоча й зберігалось при цьому багато розбіжностей.

Незважаючи на тривалий час активного вивчення міфів, досі немає загальноприйнятого визначення міфу, немає й повної ясності щодо відношення міфу до релігії та філософії. Достатньо зважити на те, що нині відомо декілька сотень визначень міфу. Аби не загрузнути в деталях розбіжностей між фахівцями ми, для продовження розмови, пристанемо попередньо хоч би до такої зовсім непоганої версії: міф є фантастичною вигадкою, що пояснює походження або сутність якого-небудь предмету чи явища шляхом приписування йому людських понять і властивостей. У тлумаченні природи міфу слід запобігати помилки приписувати йому невластиві якості й функції. Інколи кажуть, що вже навіть у первісному міфі можна (і з цим, мабуть, погодився б Бекон) бачити філософську інтерпретацію світу, інші стверджують, що міф є інтерпретацією обрядів, треті - що це невідрефлектована художня обробка природи і суспільства.

У міфі можна вбачати характерну й панівну для первісної свідомості форму осягнення світу, через яку пройшли усі народи. Це універсальна форма свідомості, в якій поєднані й зачатки вірних знань, і релігійні вигадки, і мистецтво, і мораль. Міф і пояснював явища світу, і консолідував первісну агломерацію людей у єдину громаду, отже був багатофункціональним, поєднуючи в собі реальність і фантазію, думку й емоцію, знання й віру. У міфологічній свідомості ще не відокремлювався індивідуальний суб’єкт, то було колективне мислення і переживання. Крім того варто підкреслити, що через міф людина відчувала себе злитою з навколишнім світом, вона не відокремлювала себе ані від природи, ані від роду.

Другим історичним типом світогляду є релігія. Для релігії характерним є поділ світу на земний, тутешній, природний та надприродний, потойбічний. Основу релігії складає віра в існування надприродних сил, які мають вплив на земні справи, і завдання людей полягає в тому, аби віднайти зв’язок із тими силами з користю для себе. Релігійний світогляд також є складним комплексом, в нього входять уявлення, емоційні переживання, та культові дії. Все це проникнуте вірою у надприродне. Кожна релігія містить космогонічні, антропо- та етногенічні уявлення, моральні та естетичні канони, політичні та юридичні норми.

Тепер звернемося до філософії. Що її споріднює та відрізняє від інших типів світогляду? Усі світогляди споріднені схожим призначенням - дати загальне бачення світу, сформувати уявлення про відносини людини з навколишнім світом, про цілі й смисл людського життя. Проте дають вони відповідь на ці питання принципово в різний спосіб. У міфології людина злита зі світом, абстрактне мислення ще тільки формується і тому в неї переважає художньо-образне мислення. Знання також не диференційоване, у ньому поєднане реальне і фантастичне. Що стосується релігії, то вона навпаки роздвоює світ, бачить його розірваним. Але у той же час у розвинених світових релігіях формується ідея про єдність усіх людей, їх однаковість за походженням, суттю та призначенням. Головне ж те, що релігія спирається на віру, на некритичне сприйняття догматів.

Філософія є заснованим на критичній силі індивідуального розуму системним роздумом про навколишній світ та людину. Можна сказати ще й так: філософія є вираженим у поняттях знанням про світ і людину. Можливо у когось виникне питання: невже міфологічний та релігійний світогляди формуються цілком без участі розуму, невже у них немає нічого розумного? Звичайно так стверджувати не можна. У міфі та релігії безумовно теж є розумове начало, але вони, скоріш, - витвори колективного розуму, результати якого не завжди усвідомлюються окремою особою, вони не передбачають критичної оцінки збоку окремого споживача міфологічних і релігійних уявлень, останні приймаються на віру. Крім того, те розумне, котре в них все ж є, подається не у прямій формі, скажімо у формі понять з їх прямими смислами, а приховується за фантастичними образами. Філософ же з самого початку відмовляється бути простим медіумом, механічним знаряддям для переказу міфологічного або релігійного сюжету. Філософія завжди пов’язана з особистою критичною думкою кожного окремого мислителя, а це означає, що виникнення філософії передбачає формування окремого суб’єкта пізнання.

Результати філософського пізнання мають свою специфіку. За типологічними особливостями філософське знання є мудрістю, або “софією”. Давні греки, які й дали цей термін, мали багато слів для позначення різних видів знань, зокрема έπιστήμη (знання наукове, знання, здебільшого, про природу), γνωσίб (знання, загальна обізнаність через навчання), μάτήμα (знання про числа, математичне знання), τέχνή (знання технічне, технологічне, про мистецтво робити певні витвори), σοφία (знання-мудрість). Коли йдеться про софійне знання, то його ознакою є те, що воно ніколи не буває стороннім до людини, воно є розумінням вищої таємниці буття, переживанням істини, що стосується стратегії людського перебування у світі, є обґрунтуванням особистої позиції стосовно ставлення до світу і діяльності у ньому. Досягнути софійного знання - це значить пережити зачарування істиною, що відкрилася людині, здивуватися простоті й чарівності світоустрою. Саме тому, може, Арістотель і вказував, що філософія починається зі здивування.

[1] Бэкон Ф. Сочинения. В 2-х томах. Т.1. – М.: Мысль, 1971. – С. 188.