«Філософія: Навчальний посібник.»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

3. Лаоцзы. Обрести себя в Дао. - М,: Республика, 2000. - 447 с.

4. Чжуан-Цзы: даосские каноны / пер., вступ. ст., коммент. В.В. Малявина. - М.: АСТ, Астрель, 2002. - 432 с.

Навчальна література

1. История китайской философии». - М.: Прогресс, 1989. - 552 с.

2. Лукьянов А. Е. Лаоцзы: (Философия раннего даосизма). - М.: Изд-во Ун-та дружбы народов, 1991. - 164 с.

3. Лукьянов А. Е. Становление философии на Востоке (Древний Китай и Индия). М.: Инсан, 1992. - 208 с.

Додаткова література

1. Васильев Л. С. Проблемы генезиса китайской мысли. (Формирование основ мировоззрения и менталитета). - М.: Наука, 1989. - 307 с.

2. Лейбниц Г. В. Рассуждения о религии и философии в Китае. Письмо о китайской философии Николаю Ремону // Вопросы философии, №12, 1999.

3. Лукьянов К. Н. Дао дэ цзин: предфилософия и философия // Философские науки, 1989, №№2.

4. Малявин В. Китайская цивилизация. - М.: Дизайн. Информация. Картография, Астрель, АСТ, 2001. - 632 с.

5. Малявин В. В. Чжуан-цзы. - М.: Наука, 1985. - 309 с.

6. Хамидов А. А. Философия Востока и философия Запада: к определению мировоззренческой валидности // Вопросы философии, 2002, №3.

7. Шуцкий Ю. К. Китайская классическая «Книга Перемен». - М.: Изд- во восточной литературы, 1960. - 424 с.

8. Юань Кэ. Мифы Древнего Китая. - М.: Наука, 1965. - 496 с.

9. Юнг К.-Г. Различие восточного и западного мышления // Философские науки, 1988, №10.

10. Яншина Э. М. Формирование и развитие древнекитайской мифологии. - М.: Наука, 1984. - 248 с.

3. ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОЇ ІНДІЇ

3.1. Ведична література як виток давньоіндійської філософії

У становленні й початковому розвитку давньоіндійської філософії велику роль відіграла ведична література та старожитні поетичні твори. Веди - збірники гімнів, пісень, магічних заклинань та ритуальних формул. Найбільш ранні з них відносяться до середини другого тисячоліття до н. е. Тексти великих поем “Махабхарата” й “Рамаяна” створювались у середині першого тисячоліття до н. е. і вони відіграли видатну роль у індійській культурі, особливо така частина “Махабхарати” як “Бхагавадгіта”.

Ведична література (вихідна назва - “Веди”, що значить “знання”), написана староіндійською мовою у часи завоювання арійськими племенами автохтонного населення Давньої Індії. Складає вона чотири групи текстів:

1. Самхіти, які вважають власне Ведами, вони найдавніші, решта текстів являють собою коментарі й доповнення до Самхіт. Самхіти містять чотири частини - Ригведа, або веда гімнів, створена близько XI ст. до н. е. (збірка з 1028 гімнів, у яких понад 10 500 віршів, що дорівнює гомерівській “Іліаді” й “Одісеї”, разом узятим); Самаведа (збірка пісень, складених переважно на вірші Ригведи, із загального числа у 1594 вірша уже 1470 є в Ригведі); Яджурведа (збірка жертовних формул, теж багато в чому дублюють Ригведу); Атхарваведа (збірка магічних заклинань, містить понад 700 замовлянь).

2. Брахмани - тлумачення, або коментарі до текстів Самхіт, мають ритуальне значення і створені близько VIII-VI ст. до н.е. Кожна Брахмана відноситься до певної Самхіти. Написані вони брахманами (жерцями) і для брахманів. Вважається, що ці тексти не мають особливого філософського значення і є з’єднуючою ланкою між Самхітами і Упанішадами.

3. Араньяки (буквально значить “лісні”, “лісні” тексти), тексти, призначені для пустельників, тих, хто відбував у скити, лісні курені для роздумів про суть буття та істину.

4. Упанішади - найбільш філософська частина Вед. Назва цих текстів походить від слів упа, ні, шад - “той, хто сидить біля”, тобто учень, який сидить біля вчителя і слухає його настанови; в інших випадках “упанішади” перекладають як “таємне вчення”, що не призначено всім. Це збірки великих і малих текстів, яких староіндійська традиція налічує 108, а зараз у спеціальній літературі зустрічаються цифри у 200-300 текстів, написаних протягом значного історичного періоду (від VIII ст. до н. е. до середини XIX століття н. е.). Найбільш давніми є такі упанішади як Чхандогья, Брихадараньяка, Айтарея, Кушітака, Тайттірія та Кена.

Перш ніж звернутися до філософського змісту Упанішад, наведемо деякі приклади з іншої ведичної літератури для ілюстрації її світоглядної орієнтації (у російськомовному перекладі з книги “Древнеиндийская философия. Начальный период”. - М., 1972.).

«Тогда не было ни сущего, ни не-сущего; не было ни воздушного пространства, ни неба над ним. Что в движении было? Где? Под чьим покровом? Чем были воды, непроницаемые, глубокие? Тогда не было ни смерти, ни бессмертия, не было различия между ночью и днём. Без дуновения само собою дышало Единое, и ничего, кроме него, не было» (Ригведа, Х, 129, 1).

«Покоящуюся область не-сущего одни люди считают как высшее, а другие таковым считают сущее, почитая эту область» (Атхарваведа, Х, 7, 21).

«Поистине вначале это как бы не было ни не-сущим, ни сущим. Вначале это поистине как бы было и как бы не было. Это было лишь мыслью. Поэтому мудрецом сказано: «Не было тогда ни не-сущего, ни сущего». Ибо мысль как бы не есть ни сущая, ни не-сущая. Она, мысль, будучи созданной, пожелала стать явной, более ясно выраженной, с более чётким обликом» (Шатапатха-брахмана, Х, 5, 3, 1-3).

У наведених уривках ми, щоб не ускладнювати сприйняття текстів, навмисно уникали місць, де використовуються міфологічні образи, вживаються імена численних богів, усім цим надзвичайно переповнені Веди.