«Філософія: Навчальний посібник.»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

1. Бесс Ж-М., Буассьер А. Философия: Краткий курс. - М.: АСТ: Астрель, 2005. - 156 с.

2. Бибихин В. В. Философия и религия // Вопросы философии. - 1992, №3.

3. Библер В. С. Что есть философия // Вопросы философии. - 1995, №1.

4. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. - Новочеркасск, 1994. - С. 127-174.

5. Заіченко Г. А. Філософія мови і мова філософії // Філософська і соціологічна думка. - 1996, №№5-6, 7-8.

6. Коган Л. А. О будущем философии // Вопросы философии. - 1996, №7.

7. Кривуля О. М. Філософські інваріанти і своєрідність національних філософій // Григорій Сковорода і проблеми національної філософії. - Х.: Центр освітніх ініціатив, 1996. - С. 14-22.

8. Маритен Ж. Философ в мире. - М.: Высшая школа, 1994. - 192 с.

9. Овчинников В. Ф. О понятии исторического типа философии // Вопросы философии. -1996, №10.

10. Ортега-и-Гассет Х. Что такое философия. - М.: Наука, 1991. - 408 с.

11. Соловьёв В .С. Несколько слов о настоящей задаче философии // Соловьёв В. С. Соч. в 2-х томах. Т.1. М.: Правда, 1989. - С. 15-18.

12. Уайтхед А. Н. Наука и философия // Уайтхед А.Н. Избранные работы по философии. - М.: Прогресс, - 1990. - С. 540-560.

13. Хайдеггер М. Что это такое - философия? // Вопросы философии. - 1993, №8.

14. Юшкевич П.С. О сущности философии // На переломе. Философия и мировоззрение. Философские дискуссии 20-х годов. - М.: Политиздат, 1990. - С. 151-167.

2. ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО КИТАЮ

2.1. Загальна характеристика філософської традиції у Давньому Китаї

Древня країна, яку ми завжди знали як Китай, самі китайці так не називали. Вона була для них або Чжун Го (серединне царство), або Чжун Хуа (серединна квітуча), або називалась іменами тих чи інших династій (напр., Цинь). Назва „Китай” запозичена нами у народів Середньої Азії, які у X-XIII ст. китайцями називали панівне населення півночі Китаю. Китайська держава спочатку формувалась у басейні річки Хуанхе і має дуже давню історію і глибинні корені культури. Напр., письмо виникло ще у II тисячолітті до н. е. і завжди активно використовувалось у економічному, політичному й духовному житті. Тому збереглося багато пам’яток писемної культури, а це полегшує вивчення історії країни, її культури і зокрема філософії.

Основні періоди історії Древнього Китаю мають традицію називатись іменами династій і царств: Шан або Інь, Чжоу, Цинь, Хань. За китайською традицією у XVII ст. до н. е. такий собі Чен Тан заснував державу, яку стали називати Шан за відповідним панівним племенем. Проіснувала ця держава понад трьох століть. На заміну їй прийшла держава Чжоу, яка існувала до III ст. до н. е., тобто протягом 10-12 століть. Ця епоха поділяється на дві частини: Західне Чжоу зі столицею Хао і східне Чжоу зі столицею Лоян. Держава була конгломератом десятків, а інколи й сотень, державницьких утворень, сукупність яких з V по III ст. до н. е. називали Чжань-Го (ворогуючі царства). У процесі об’єднання країни головну роль відіграло царство Цинь. Остаточне об’єднання відбулося під час царювання Ін Чжена (246-210 до н.е.), який у 221р. прийняв титул імператора (хуанді) і увійшов у історію під ім’ям Цинь Шихуанді. Це саме той горезвісний правитель, який велів закопати 460 вчених-конфуціанців та спалити всі філософські й історичні книги. Однак уже в 207 р. до н. е. настав кінець династії Цинь і встановилась нова - Хань, яка у 220 р. розпалась на три царства. Формування й розвиток старожитньої китайської філософії відбувалися саме у відзначені тут історичні періоди.

Філософські погляди у Китаї почали складатися десь з VIII ст. до н. е. і цей процес в цілому співпадає з народженням філософії у Індії та Греції. Золотою добою китайської філософії вважається період Чжань-Го, тобто V-III ст. до н. е. Те, що передувало виникненню філософії і впливало на її генезис, була міфологія та деякі стародавні книги, на чому ми дещо зупинимося.

До числа найдавніших китайських міфів належить міф про первісний хаос, коли ще не було ані неба, ані землі, і тільки безформні образи блукали у суцільній темряві. Відокремлення неба і землі почалося у міру зростання Пань-гу - деякої першої космічної людини, що з’явилась майже разом з хаотичним всесвітом, який мав первісний вигляд на зразок суміші курячого яйця. Протягом 18 тисяч років Пань-гу зростав, доки не простягся на 45 тисяч км. За час його зростання й проходив процес поступового відокремлення неба й землі на відстань зросту пралюдини. З Пань-гу пов’язувалось походження явищ природи: його дихання дало вітер, голос - грім, ліве око - сонце, праве око - місяць, чотири кінцівки й чотири частини тіла - дали чотири сторони світу, а кров - ріки і т. д. Після смерті Пань-гу паразити, що мешкали на його тілі, перетворилися на людей а вітер розвіяв їх по всій землі. У міфі про Пань-гу виявилось характерне для архаїчної людини уподібнення космосу людському тілу, тобто його антропоморфізація, а також уявлення про єдність макро- і мікрокосмосу, що закріпилося пізніше у давній китайській медицині. У пізньому релігійному даосизмі Пань-гу став одним із верховних персонажів.

Здебільшого головними персонажами давньокитайської міфології були культурні герої, деякі першопредки, які дали людям ті чи інші винаходи. Фу-сі винайшов рибальські сітки, Суй-жень - вогонь, Шень-кун - поклав початок землеробству, Хуан-ді винайшов човни та колесниці, одежу з тканини і почав облаштовувати дороги. Поступово складалась історизація міфічних персонажів, коли їх починають вважати за реальних діячів, але дуже давніх, доісторичних часів.

У епоху Чжоу складається культ неба - вищого начала, яке керує усим, що коїться на землі. У цей же період формується й давня китайська філософія, у яку міфи частково входять у раціоналізованому вигляді.

Часто джерелом давньої китайської філософії вважають книгу „І-цзин” (Книга Змін), яка складалась у VIII-VII ст. до н.е. Найбільш раннє згадування про „І-цзин” відноситься до 672 р. до н. е. Назва книги, яку називають також „Чжоу І” (Чжоуська Книга Змін) або просто „І” (Зміни), пов’язана зі змінами, що відбуваються з темними і світлими началами, які позначені графічними символами. По них колись ворожили щодо щасливих і нещасливих подій, щодо вдач або бід, які очікують людину.

Основна ідея „І-цзин” полягає у протиставленні темного і світлого начал, що позначаються у вигляді переривчастих горизонтальних рисок [—], які символізують темне начало (інь яо), і цілих рисок [—], що символізують світле начало (ян яо). Спочатку значки складалися з трьох рисок (триграм), символізували відносини неба, землі і людини, і, будучи розташованими у певному порядку, складали вісім триграм (ба гуа): цян, кунь, чжень, сюнь, кань, лі, гень і дуй. Вони символізували вісім проявів природи - небо, землю, грім, вітер, воду, вогонь, гори, озера. Вісім триграм, які називають простими триграмами (дань гуа), надалі шляхом подвоєння рядів перетворилися в 64 гексаграмы, котрих прийнято називати подвоєними триграмами (чун гуа). У восьми триграмах нараховувалося 24 риски, а в 64 гексаграмах міститься 384 риски, які характеризують уже більш складні і розмаїті зміни, і ці зміни дозволяють пророкувати практично будь-які відносини у різних процесах.

Кожній гексаграмі відповідають три складові частини: символ (сян), число (шу) і тлумачення (ци). Символ - це малюнок, утворений шляхом комбінації рисок, що символізують темне і світле начало. Число - зміна в гексаграмах, складених з розташованих шістьма рядами рисок, у результаті чого створюється система чисел, що є законом при угадуванні змін, викликаних темним і світлим началом. Під тлумаченням маються на увазі тлумачення для кожної гексаграми і кожної риски.

У стародавності, аналізуючи символи, числа і тлумачення, люди намагалися пророкувати прихід щасливих чи нещасливих подій. Усі процеси у природі і суспільстві “І-цзин” розглядає як результат взаємодії темного і світлого начал. Вісім триграм, в основі яких лежать протиріччя між світлим і темним началом, поступово у своєму розвитку стали характеризувати чотири пари протиріч: між небом і землею, громом і вітром, водою і вогнем, горами й озерами. Небо і земля - основне джерело, що породило усе суще, а грім і вітер, вода і вогонь, гори й озера - похідні від них.

У гексаграмах кількість протиріч збільшується до 32 пар, наприклад, „щастя” і „нещастя”, „збиток” і „прибуток”, „кінець” і „ще не кінець” і т. д., що відбиває суперечливі зв’язки між гексаграмами, тому в просторіччі гексаграми називають лицьовими й оборотними.

“І-цзин” включає також уявлення про взаємний потяг і взаємне відчуження. Наприклад, гексаграма тань символізує землю, що знаходиться над небом. Насправді, виходячи з дійсного розташування неба і землі, небо має бути над землею, і те, що вони помінялися місцями, показує, що життєдайні сили світлого начала (янци) повинні піднятися нагору, а життєдайні сили темного начала (іньци) - опуститися вниз, у чому виявляється взаємний потяг, залучення і перетворення. У тлумаченнях до гексаграми тань про це говориться: «Мале піде, велике прийде» (світлі життєдайні сили неба названі великими, темні життєдайні сили землі названі малими), що показує тісну взаємодію темного і світлого начал і символізує успішне завершення справ.

Серед 64 гексаграм 16 символізують світле, 16 - темне і 32 - темно-світле начало. За винятком 8 гексаграм, верхня і нижня частини яких однакові, інші гексаграми, що виражають взаємний потяг і взаємне відчуження, в основному поділяються нарівно. Це показує, що “І-цзин” розглядає взаємний потяг і взаємне відчуження як дві відмітні риси і як дві основні форми відносин між протиріччями.

Автори “І-цзин” не тільки використовували ці уявлення для пояснення відносин між верхніми і нижніми частинами гексаграм, але й поширили їх на відносини між окремими рисками, що символізують темне і світле начало. Це ускладнило гексаграми, у результаті чого у взаємному потязі з'явилося взаємне відчуження, а у взаємному відчуженні - взаємний потяг. Тому в тлумаченнях для щасливих гексаграм містяться нещасливі пророкування, а в тлумаченнях для гексаграм, що передвіщають лихо, можна знайти слова, що передвіщають радість, причому така гнучкість відкривала ворожкам широке поле діяльності. “І-цзин” часто зв'язує щасливі гексаграми і щасливі риски зі взаємним потягом, а нещасливі гексаграми і нещасливі риски - із взаємним відчуженням темного і світлого начал.