Літа зелені: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ну, чого ж ти? — почервонів він ще більше. — Покладеш у неї в кімнаті і все.

Він пішов, а я ще довго стояв з пакунком у руках, остовпіло дивлячись йому вслід.

Кейт не було вдома, тільки Мардок зубрив на кухні урок; тому, виконуючи вказівки Джемі, я відніс пакунок до її спальні й поклав на комод. Я ще ніколи не залишався сам у кімнаті Кейт і зараз, підбадьорений своєю незвичайною місією, вирішив трошки затриматися. Мене приваблювали пляшечки та баночки, що стояли біля дзеркала, і маленькі книжечки в картонних палітурках. Я прочитав їх назви: «Краса обличчя без хірургічного втручання», «Метода пані Болсовер, або як розвинути бюст за дванадцять годин». Найбільше захопила мене книжка з романтичною назвою: «Дівчата! Не будьте синьою панчохою!». Тут розчинилися двері. Я навіть не помітив, як увійшла Кейт.

Вона аж посиніла від люті, а на лобі відразу ж повискакували червоні гулі. Мене врятувало тільки те, що я несамовито заверещав:

— О, Кейт! У мене щось є для тебе, — справжній сюрпризі

Вона спинилася, кинувши на мене сердитий погляд:

— Який там ще сюрприз?

— Подарунок, Кейт! — Я показав їй на комод.

Кейт глянула на нього підозріло і продовжувала бурчати: — Запам’ятай, Роберт, без попередження не можна заходити в кімнату дами. — Потім, взявши пакунок, сіла на постелі і почала розв’язувати; а я нетерпляче чекав, що звідти вирине. Та ось, нарешті, показалась красива коробка, а в ній цілих три фунти найдорожчого шоколаду! Ручуся, що Кейт ніколи не отримувала ще такого подарунка. Я поздоровив її, і з виглядом спільника схилився над коробкою.

— Чудові цукерки, Кейт. Це від Джемі. Він водив мене сьогодні на футбол. Ти ж знаєш Джемі Нігга?

На обличчі Кейт можна було прочитати найрізноманітніші почуття — радість, здивування і навіть відчай.

— То це від нього?! Тоді доведеться їх повернути.

— Та що ти, Кейт! Це ж образить його. І крім того... — І я проковтнув слину.

Кейт мимоволі засміялась. А коли вона сміялась, то ставала дуже приємною. — Ну, гаразд. Тоді візьми собі цукерку. А я не буду їх торкатися.

Я, звичайно, одразу ж скористався з дозволу і надкусив шоколадку, з якої потік солодкий оранжовий крем, ароматний і смачний.

— Ну, що, смачні? — спитала Кейт, в свою чергу ковтаючи слину.

Я так набив рота, що зміг лише кивнути головою.

— Якби тільки вони не від Джемі Нігга! — мовила Кейт.

— Що? Джемі чудовий хлопець! Ти б подивилась на нього сьогодні, коли він з товаришами був на футболі. Він навіть особисто знайомий з центром нападу лівенфордської команди.

— Ну й що з того. Він же простий робітник, якийсь там слюсар. У нього така брудна робота. І, балакають, що він часто перехиляє.

Догадавшись, що йдеться про віскі, я процитував примовку дідуся:

— Це не така вже страшна вада, Кейт.

— Гаразд... — почервоніла Кейт. — А його ноги?

— Не звертай на них уваги, Кейт, — щиро умовляв я її.

— Ні, ноги дуже важлива частина тіла. Особливо, коли «гуляєш» на очах у інших людей.

Я розчаровано замовк.

— Ти кохаєш когось іншого, Кейт?

— Ну... авжеж... — і очі її полинули в романтичну далину поверх книжечки «Не будьте синьою панчохою», а я скористався з її замріяності, щоб взяти ще одну шоколадку.

— Звичайно, багато хлопців освідчувалися мені в коханні, в усякому разі — декілька; а можливо й менше, я не хвалюсь. Та моїм ідеалом є солідний, шляхетний і дотепний мужчина, до того ж брюнет. Ну, скажімо, як пастор Спрул.

Я здивовано уставився очима в Кейт: адже цей пастор був уже літнім пузатим чоловіком, з буркотливим голосом та чотирма дітьми.