Літа зелені: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Вилазь, дияволе! Не боюсь я тебе, проклятущий!

Після цього я тричі похапцем хрестився і одчиняв дверцята. На якусь мить серце моє переставало битися... але в шафі нічого не було — нічого, лише туманні обриси платтів бабуні. Зітхаючи з полегкістю, я повертався до ліжка і з розгону плигав на нього.

Бабуня нічого не знала про мої суперечки з чортом і, здається, була цілком задоволена своєю методикою виховання. Від'їжджаючи в новому капелюшку в Кільмарнок, вона затиснула мені в руку шестипенсовика і, коли я обіцяв їй акуратно приймати ліки, щоб «бути стійким», сказала на прощання:

— Коли я повернусь, моє ягнятко, ми подумаємо, що робити з тобою.

Я щиро любив бабуню. Та коли вона поїхала, мені чомусь стало легше на серці, особливо після того, як мама дозволила мені спати на тапчанчику, що стояв за завіскою в кухні. Нарешті у мене був свій власний куточок!

Дідусь теж ожив. Перш за все він схопив велику пляшку з ліками, що їх лишила для мене бабуся, і, загадково посміхнувшись, пошпурив її через вікно. Напившись цих ліків, папоротник, який ріс унизу, одразу ж пожовк і зів’яв, що викликало у Мардока буркотливе нарікання на негідні вчинки дідуся, в чому хлопець звичайно помилявся.

Та все це дрібниці. Головне те, що мешканці Ломонд В'ю хоч трохи заспокоїлись, захоплені пробудженням природи і користуючись з тиші, що запанувала на верхньому поверсі. Дідусь щодня ходив на лужок грати з Седдлером Боугом у «марліз», а батько першого ж недільного дня напнув білий чохол на свого кашкета і повів мене на водокачку. Я з захопленням розглядав через червону залізну огорожу величезний резервуар та красиве казенне житло, в якому батько сподівався оселитись після відставки нинішнього інспектора — містера Клеггорна. У мами теж стало менше мороки, і вона спокійніше рахувала щодня пенси та фартинги, що на них треба було годувати сім’ю. Навіть завжди мовчазний Мардок, умиваючись вранці, муркотів собі під ніс пісеньку: «Я кохаю дівчину, чудову гірську дівчину». Лише Кейт ніщо не тішило; її все дратувало — і те, що рослини розвиваються надто буйно, і те, що вільшанки спритно мостять собі гніздечка з соломи, і навіть іржання жеребця на далекій фермі Снодді.

Перш ніж описати свої власні щасливі пригоди, я хочу разом з вами обережно заглянути в душу цієї відлюдкуватої Кейт.

Всі ми спокійно сидимо за обіднім столом біля розчиненого вікна, крізь яке проникає чудовий аромат бузку та інших весняних квітів. Мама не любить, коли щось залишається в тарілках, тому вона бере три маринованих сливи, що зосталися на блюді, і звертається до нас:

— Хто хоче слив? Вони дуже корисні для підсилення кровообігу в цей весняний час. — І пропонує сливи Кейт. Та мовчить: тоді мама кладе їх в тарілку Мардока. Кейт одразу схоплюється, очі в неї наливаються кров’ю, а на лобі  вискакують сині гулі. Вона несамовито репетує:

— Я ніщо в цьому домі! Хоч я теж досить заробляю... цілими днями товчуся з тими смердючими виродками... я більше ніколи, ніколи не буду ні з ким з вас розмовляти! — І вибігає з кімнати, а за нею вискакує роздратована мама, але зараз же повертається і говорить, хитаючи головою:

— Чудна якась дівчина наша Кейт.

Мардок велично поступається сливами сестрі, але мама швидко наливає чай — спасіння від усіх бід — і просить мене віднести його в кімнату Кейт. Мене обирають тому, що я нейтральна фігура в цій сім’ї і, звичайно, нічим не міг зобидити Кейт. Я застаю її у ліжку в сльозах; вона більше не сердиться, тільки жаліє себе.

— Всі вони ненавидять мене, всі до одного! — Вона раптом сідає в ліжку і повертає до мене заплакане обличчя. — Скажи, мій любий, невже я справді така вже некрасива?

— Та ні, Кейт, ні... зовсім ні, — змушений я збрехати.

— Твоя матуся була далеко вродливішою за мене. Справжня красуня. — Сумно хитає головою Кейт. — А у мене таке жахливе ім’я. Подумай тільки, Кейт. А хто захоче з Кейт кататися при місяці... або йти слухать менестрелів[8] у «Пойнт»? Якщо ти зустрінеш мене в товаристві незнайомого тобі парубка, клич мене Ірен. Добре?

Я покірно, але здивовано обіцяю. Адже в усіх інших відношеннях Кейт така розумна: вона хороша вчителька, добре грає в хокей, чудово в’яже, відвідує вищі жіночі курси і має навіть більш ніж «тверду волю», якою відзначаються усі шотландці. Занадто піклуючись про охайність своїх бідолашних учнів, чистьоха Кейт часто знаходить у себе паразитів; тому, повертаючись додому, вона насамперед скидає з себе вбрання і, сховавшись у ванній, з огидою, але терпляче очищається від них. Чужі люди завжди хвалять Кейт: «Яка достойна дівчина!»

Дякуючи їй, я врятував зуби, бо коли вони почали псуватися місяць тому, Кейт, не кажучи й слова, схопила мене за руку і повела до лівенфордського дантиста — містера Стренга. Вона дає мені також хороші книжки з своєї невеличкої бібліотечки — «Айвенго» і «Хірвард, вставай!» Та я знаю, що в одній шухляді з ними — я її потайки обшукав — лежать і інші книги, в кінці яких розповідається про те, як кучерявий красунь, белькочучи щось незрозуміле, падає на коліна перед прекрасною жінкою в білому шовковому платті, яку він доти не помічав.

— Гаразд, Робі, — зітхнула Кейт, — я вважаю, що нам однаково, де нидіти — тут чи десь.

Повернувшись вниз, я заспокоїв маму, що все гаразд. Але, насправді, було не так. Два тижні після цього Кейт зносилася з родиною лише за допомогою цидулок, надряпаних на зім’ятих клаптиках паперу. Вона посварилася навіть з подругою Бессі Евінг, і та щовечора прибігала до мами скаржитися на несправедливість Кейт. Щира, віддана й дуже розумна дівчина, Бессі іще з школи терпеливо зносить всі примхи Кейт. Походить Бессі з інтелігентної сім’ї, що живе в Ноксхіллі, працює на міській телефонній станції і щосуботи вбирається в синьо-червону форму Армії Спасіння[9]. Маленька на зріст і анемічна з виду, але з красивим пушистим волоссям, вона скидається на янголятко і дуже любить загравати з Мардоком, коли лишається з ним на кухні.

Я чую, як вона скаржиться мамі:

— Турбуюсь я за неї, місіс Леккі. Адже її ніщо вже не цікавить. Хоч би нам пощастило примусити її пограти на мандоліні... або на банджо.

Маленький плетун, я одразу ж біжу до дідуся з цією новиною:

— Дідусю! Га, дідусю! Кейт збирається вчитися грати на банджо.

Дід поглядає на мене лукаво, і ледве помітна посмішка кривить його губи. — Боюсь, хлопче, що ця гра вже нічим їй не зарадить.

Я нічого не второпав і здивовано витріщився на діда; можливо, він гадає, що Кейт краще вчитися на піаніно... та, яка різниця! Я схоплююсь з місця, стрімголов вискакую з кімнати і починаю бігати, мов несамовитий, — просто так, щоб відігнати від себе незрозумілі думки. Користуючись моєю моторністю, всі посилають мене то туди то сюди — навіть місіс Буземлі; та коли я виконую її доручення, вона обдаровує мене чудовою посмішкою і товстим бутербродом, сам вигляд якого викликає у мене цілий водоспад слини. Я одразу ж забуваю про свою гірку долю нещасного сироти, якого ждуть тяжкі знегоди і страждання, і поринаю в радісні мрії про дружбу з Гевіном; і я щасливий... щасливий від того, що Гевін любить мене.

Нарешті настав час, коли здійснилися мої мрії про мандрівки з Гевіном. Ми почали щодня видиратися з ним на пагорби та височини і робили це так відважно, що торішні подорожі з дідусем здавалися мені тепер дитячими забавками. Гевін невпинно і настирливо шукав яєчко золотистої сивки, якого досі невистачало в його чудовій колекції, тому що ця пташка дуже рідко залітає в наш холодний край. Захоплений до нестями розшуками, він однак знаходив час і терпіння, щоб вчити мене, як розшукувати пташині гніздечка в найпотаємніших і найвіддаленіших куточках лісу. Розсуне, бувало, колючі квіти глоду і здивовано крикне: «Диви! Гніздечко дрозда. І аж п’ятеро яєчок». Я нагинаюсь і жадібно милуюсь чепурненькою чашечкою з соломи та глини, в якій лежать гарненькі яєчка з блакитними цяточками. Гевін бере з мене священну клятву лісників, що ніколи в житті я не посмію забрати з будь-якого пташиного гнізда більше одного яєчка, як це роблять хулігани, що «розорюють» пташині гнізда і примушують пташок міняти свої оселі.

Якось ми дійшли аж до Драмбакських гір. Це була для мене нова незнана країна, де повівав ніжний і прохолодний, мов весняна вода, вітерець, а повітря було чисте й прозоре, як кришталеве скло. Глибоко внизу недбало розкинувся чудовий край, вільний і тихий, уквітчаний білими мережками шляхів та підперезаний блакитним поясом стрімкого Клайда, оздобленого коштовними самоцвітами крихітних кораблів, що яскраво виблискували у сяйві вечірнього сонця. А ще далі в сизій імлі маячило місто Лівенфорд, над яким гордо височів купол замка Рока. Внизу, під нашими ногами, були порозкидані цяцькові хатки села Драмбак, за якими далеко на захід тяглися зелені пагорби та долини. Видивляючись на них, я раптом злякано здригнувся, (побачивши прямо перед (собою над купчастими хмарами високий синій пік, що, мов намальований, стирчав на блакитному фоні.

— Диви, Гевін, диви! — загорлав я, щільно пригорнувшись до нього і вказуючи на вершину.

Він спокійно закивав головою:

[8] Менестрелі - народні шотландські співці

[9] Релігійна благодійницька організація