Дорога: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Наскільки вони далеко?

Не знаю.

Темнішає.

Знаю.

А якщо вони прийдуть у темряві?

Просто знайдімо місце, звідки будемо спостерігати. Поки ще не темно.

Сховали візок і піднялися схилом між скель, несучи ковдри, влаштувалися там, звідки крізь дерева можна було бачити десь із вісімсот метрів пройденого шляху. Знайшовши місце, де не дує, загорнулися в ковдри й навперемінки чергували, але невдовзі хлопець заснув. Чоловік і сам майже заснув, коли побачив постать на узгір'ї посеред дороги. Потім ще дві. І тоді четверту. Вони постояли разом, а потім попрямували далі. Чоловік ледве розрізняв їхні фігури в глибокому присмерку. Думав, що вони невдовзі зупиняться й що їм із сином варто було б пошукати місце трохи далі від дороги. Їх чекає холодна довга ніч, якщо ті постаті зупиняться на мосту. Вони пройшли по дорозі далі й перетнули міст. Три чоловіки й жінка. Ішла перевальцем, а коли наблизилася, він побачив, що вона вагітна. Чоловіки мали наплічники, а жінка несла тканинну валізку. Вигляд вони мали такий жалюгідний, що годі й описати. Слабка пара від дихання. Перетнули міст і пішли далі по дорозі, по черзі зникаючи у вичікувальній темряві.

Ніч усе одно видалася довгою. Коли вже заясніло, чоловік узувся, підвівся, загорнувся в ковдру, відійшов і став, вдивляючись у дорогу внизу. Голий сталевобарвний ліс і поля за ним. Ледь видно гофровані силуети старих западистих борін. Напевно, для бавовни. Хлопець спав, і чоловік спустився до візка, видобув мапу, пляшку води й консервовані фрукти з їхніх скромних запасів, а тоді повернувся, сів на ковдри і взявся вивчати мапу.

Ти завжди думаєш, що ми зайшли далі, аніж насправді.

Він посунув палець. Отут.

Далі.

Тут.

Добре.

Він склав м'які запліснявілі сторінки. Гаразд, сказав він.

Потім сиділи й крізь дерева розглядали дорогу.

Гадаєш, батьки спостерігають? Зважують на вазі й записують у Книгу? Із чим порівнюватимуть? Немає жодних книг, а твої батьки лежать мертві в землі.

Місцевість змінилася, і тепер, крім сосен, ще траплявся вічнозелений дуб. І магнолії. Звісно, мертві. Він підняв один важкий лист, розтер у порошок і просіяв крізь пальці.

Рано-вранці наступного дня вже прямували дорогою. Встигли пройти зовсім небагато, коли хлопець потягнув його за рукав, і вони зупинилися. Попереду з лісу здіймалася тонка цівка диму. Стояли та спостерігали.

Тату, що робитимемо?

Мабуть, треба глянути.

А може, просто підемо далі?

А якщо вони йдуть туди ж, куди й ми?

І що? запитав хлопець.

Таж вони йтимуть за нами. Хотілось би знати, хто це.

А якщо це армія?

Там же просто невелике багаття.

Чому б нам просто не почекати?

Не можна чекати. Їжа майже закінчилася. А нам треба йти далі.

Залишили візок у лісі, і чоловік перевірив, чи добре патрони обертаються в барабані. І дерев'яні, і справжній. Стояли та прислухалися. У нерухомому повітрі дим здіймався вертикально. Жодних звуків. Через нещодавні дощі листя під ногами розм'якло й не шурхотіло. Обернувся і глянув на хлопця. Маленьке брудне обличчя, здавалося, розтягнулося від страху. Обійшли вогнище на віддалі, хлопець тримав його за руку. Чоловік присів навпочіпки й обійняв його, і вони тривалий час просто слухали. Гадаю, вони пішли, сказав він.

Що?