Дорога: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Не знаю.

А ти як хочеш?

Вирішуй сам.

Разом вирішимо.

Думаєш, це їстівне?

Думаю, якщо довго проварити, то буде.

Гаразд. Як думаєш, чому його ніхто не з'їв?

Бо ніхто не знайшов. З дороги дім не видно.

Ми ж побачили.

Ти побачив.

Хлопець уважно роздивлявся банки.

Що думаєш?

Думаю, у нас немає вибору.

Твоя правда. Треба зібрати дров, поки ще не стемніло.

Піднявшись чорними сходами, пройшли через кухню в їдальню, несучи оберемки сухого гілля. Потім поламали його і вщерть набили камін. Чоловік підпалив гілля, і дим заклубочився над пофарбованою дерев'яною поперечиною, здійнявся до стелі, а потім знов опустився. Батько, махаючи журналом, роздмухав полум'я, і незабаром тяга в димарі покращала і в кімнаті заревів вогонь, освітлюючи стіни, стелю й міріади граней кришталевої люстри. Полум'я освітило затемнене вікно, поруч із яким виднівся силует хлопця в капюшоні. Скидався на троля, який прийшов з ночі. Тепло, здавалося, приголомшило дитину. Чоловік стягнув чохол із довгого столу в стилі ампір у центрі кімнати, струсив і зробив із нього лежанку біля вогнища. Всадив туди хлопця і стягнув із нього взуття та брудні ганчірки, намотані на ступні. Усе гаразд, прошепотів чоловік. Усе гаразд.

У шухляді на кухні знайшов свічки, запалив дві, накрапав на стільницю розтопленого воску і приліпив їх до поверхні. Вийшов з дому і приніс дров, склав їх біля вогнища. Хлопець не ворушився. На кухні були горщики та каструлі, чоловік взяв одну каструлю, обтерши, поставив її на стіл, а тоді марно спробував відкрити одну з банок. Переніс банки з квасолею і картоплею до вхідних дверей, при світлі свічки в склянці став навколішки, поклав банку між дверима й одвірком та потягнув на себе двері. Потім присів навпочіпки у передпокої, зачепив ногою двері та притиснув ними кришку. Почав повертати саму банку. Рифлена кришка провернулася, здираючи фарбу з дерева. Тоді чоловік міцніше схопився за скло, щільніше притиснув двері та спробував знову. Кришка ковзнула по дереву, а потім спинилася. Тоді чоловік повільно прокрутив банку, витягнув її, скрутив металеве кільце з кришки та поставив банку на підлогу. Так само відкрив і другу, а тоді підвівся і відніс їх на кухню, тримаючи в руці склянку, у якій крутилася та шипіла свічка. Спробував підчепити кришки великими пальцями, але ті були закручені міцно. Вирішив, що це гарний знак. Приставив край кришки до стільниці та вдарив кулаком по банці згори, кришка зіскочила і впала на підлогу. Чоловік підніс банку до носа і понюхав. Пахло смачно. Вилив картоплю і квасолю в каструлю і відніс її в їдальню, де поставив на вогонь.

Вони повільно їли з тонких порцелянових мисок, сидячи один навпроти одного, і між ними горіла свічка. Поруч із чоловіком лежав револьвер, ніби ще один предмет столового начиння. Зігрітий дім скрипів і стогнав. Неначе прокидався від довгої сплячки. Хлопець, засинаючи, клював носом у миску, і зрештою його ложка з гуркотом впала на підлогу. Батько підвівся, обійшов стіл і відніс сина ближче до вогнища, поклав на простирадла й укрив ковдрами. Потім чоловік, вочевидь, повернувся до столу: вночі прокинувся біля нього, лежачи обличчям на схрещених руках. Кімната захолола, надворі віяв вітер. Вікна тихенько брязкали в рамах. Свічка догоріла, а від багаття лишилися самі вуглини. Чоловік підвівся і знову розпалив вогонь, сів біля хлопця, підсмикнув ковдру й рукою відкинув його бруднюще волосся. Гадаю, вони спостерігають, сказав він. Вичікують того, чому навіть смерть не може запобігти, а якщо не побачать цього, відвернуться і більше ніколи не повернуться до нас.

Хлопець не хотів, щоби чоловік підіймався на другий поверх. Батько намагався його вмовити. Там можуть бути ковдри, казав він. Треба глянути.

Я не хочу, щоб ти йшов нагору.

Там нікого немає.

Може, є.

Там нікого немає. Гадаєш, вони дотепер не спустилися б?

Може, вони налякані.

Я скажу їм, що ми їх не образимо.

Може, вони мертві.

Тоді вони не будуть проти, щоб ми взяли деякі речі. Слухай, що б там нагорі не було, нам краще знати про це, аніж не знати.

Чому?

Чому. Ну, бо ми не любимо несподіванок. Несподіванки лякають. А ми не любимо лякатися. І нагорі може бути те, що нам треба. Маємо глянути.

Гаразд.

Гаразд? Отак просто?