Дорога: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Загорнувшись у ковдри, вони попрямували полем, маючи при собі лише револьвер і пляшку води. Колись давно поле встигли зорати, із землі стирчала стерня і проглядався слабкий слід диска борони, що вів зі сходу на захід. Нещодавно дощило, і від цього земля під ногами м'яко вгиналася, чоловік не зводив із неї очей і незабаром зупинився підняти наконечник стріли. Плюнув на нього, витер об холошу й передав хлопцю. Білий кварц, наконечник ідеально зберігся, ніби сьогодні виготовлений. Тут ще є, сказав чоловік. Шукай на землі, побачиш. Він знайшов ще два. Сірий кремінь. А потім відшукав монету. Чи ґудзик. Майже повністю вкритий патиною. Відколупнув її нігтем великого пальця. Монета. Узяв ніж і обережно зчистив патину. Надпис іспанською. Хотів було гукнути хлопця, який брів попереду, але глянув на сіре оточення і сіре небо, викинув монету й кинувся наздоганяти сина.

Стояли й роздивлялися будинок. Під'їзна алея з гравію, вигинаючись, вела на південь. Цегляна лоджія. Сходи обабіч неї підіймалися до портика з колонами. Позаду будинку — цегляна прибудова, імовірно, колишня кухня. За нею стояв зруб. Чоловік рушив було по сходах, але хлопець потягнув його за рукав.

Може, трохи почекаємо?

Гаразд. Але вже темнішає.

Знаю.

Гаразд.

Сидячи на сходинках, вони дивилися на краєвид.

Тут нікого немає, сказав чоловік.

Добре.

Тобі досі страшно?

Так.

З нами все буде гаразд.

Добре.

Піднялися сходами на широку веранду, обкладену цеглою. Пофарбовані чорним двері прочинені й підперті шлакоблоком. Усередину надуло сухого листя й бур'янів. Хлопець стиснув батькову руку. Тату, чому двері відчинені?

Просто так. І, мабуть, уже багато років. Можливо, люди підперли їх, коли виносили речі.

Може, почекаємо до завтра?

Ходімо. Швиденько глянемо. Поки не дуже стемніло. Як перевіримо територію, тоді, може, розпалимо багаття.

Але ж у будинку не будемо лишатися?

Нам не обов'язково там лишатися.

Добре.

Хочеш пити?

Так.

Він витягнув пляшку з бічної кишені куртки, відкрутив кришку й дивився, як хлопець п'є. Потім випив сам, закрутив пляшку, взяв хлопця за руку, і вони ввійшли в затемнений вестибюль. Висока стеля. Закордонна люстра. Останні промені, проходячи крізь високе палладіанське вікно на сходовому майданчику між поверхами, утворювали на стіні видовжений ледь видний силует.

Нам же не треба нагору? прошепотів хлопець.

Ні. Може, завтра.

Після того, як перевіримо територію.

Так.

Добре.

Увійшли до вітальні. Під мулистим попелом — ледь видимий обрис килима. Закутані в чохли меблі. На стінах — бліді квадрати від зниклих картин. У кімнаті навпроти передпокою стояв рояль. У тонкому водянистому склі вікна вони побачили власні розрізані силуети. Увійшли та зупинилися, прислухаючись. Поблукали кімнатами, як скептичні покупці нерухомості. Постояли, визираючи з високих вікон: надворі темнішало.

У кухні знайшли ножі, набір каструль і англійську порцеляну. У коморі за ними м'яко зачинилися двері. Кахляна підлога й ряди полиць із десятками літрових слоїків. Чоловік перетнув кімнату, взяв одну з банок і здув пил. Стручкова квасоля. Серед акуратних рядів побачив банки зі скибочками червоного перцю. Помідори. Кукурудза. Молода картопля. Їстівна бамія. Хлопець спостерігав за батьком. Той витирав пил із кришок і натискав на них. Швидко запали сутінки. Чоловік підніс дві банки до вікна й перевернув їх. Глянув на хлопця. Цим можна й отруїтися, сказав він. Треба буде як слід проварити. Домовилися?