Кочкарьов. Ну от, дуже треба оправляти штрипку.
Яїчниця (звертається до нього). Скажіть, будь ласка, дівиця дурна, чи як?
Кочкарьов. А що? трапилося хіба що?
Яїчниця. Та незрозумілі вчинки; вибігла, почала кричати: «Приб’є, приб’є!» Чорт знає що!
Кочкарьов. Еге, це з нею буває. Вона дурна.
Яїчниця. Скажіть, адже ви їй родич?
Кочкарьов. Як же, родич.
Яїчниця. А який родич, дозвольте дізнатись?
Кочкарьов. Їй-право не знаю: якось тітка моєї матері щось таке її батькові, чи батько її щось таке моїй тітці — про це знає дружина моя, це їхня справа.
Яїчниця. І давно з нею такий дур?
Кочкарьов. А ще змалку.
Яїчниця. Воно, розуміється, краще, якби вона була розумніша, а проте й дурна теж непогано. Були б тільки статті прибуткові в добрім порядку.
Кочкарьов. Так за нею нічого нема.
Яїчниця. Як так, а кам’яний дім?
Кочкарьов. Та то тільки говориться, що кам’яний, а знали б ви, як його збудовано: стіни ж виведені в одну цеглину, а всередині різний мотлох — сміття, тріски, стружки.
Яїчниця. Що ви?
Кочкарьов. А звісно. Хіба ви не знаєте, як тепер будують будинки? — аби тільки в ломбард заставити.
Яїчниця. Одначе ж будинок не заставлений?
Кочкарьов. А хто вам сказав? У тім-то й справа, що не тільки заставлений, та ще за два роки проценти не заплачено. Та в сенаті є ще брат, який теж накидає оком на будинок; сутяги такого світ не бачив: з рідної матері останню спідницю зняв, безбожник.
Яїчниця. Як же це мені стара сваха… Ах вона, бестія така, недолюдок… (Набік.) Але, може, він і бреше. Під найсуворіший допит стару! і коли тільки правда… ну… я примушу заспівати не так, як інші співають.
Анучкін. Дозвольте вас теж потурбувати запитанням. Признаюся, не знаючи французької мови, надто тяжко судити самому, чи знає жінка по-французькому, чи ні. Як хазяйка дому, знає?..
Кочкарьов. Ні бе, ні ме.
Анучкін. Що ви?
Кочкарьов. Як же? я це дуже добре знаю. Вона вчилася разом з дружиною в пансіоні, ледарка була відома, завжди в блазенськім ковпаку сидить. А французький учитель просто бив її палицею.
Анучкін. Уявіть собі, що в мене одразу, як тільки її побачив, було якесь передчуття, що вона не знає по-французькому.
Яїчниця. Ну чорт із французьким! Але яка сваха треклятуща… Ах ти, бестія отака, відьма! Якби ж ви знали, якими словами вона розмалювала! Живописець, от справжній живописець! «Дім, флігелі, — каже, — на фундаментах, срібні ложки, сани» — от сідай, та й катайся! — одно слово, в романі чи й знайдеться така сторінка. Ах ти ж, стара підошва! Попадись тільки ти мені…
Ява VI
Ті ж і Фекла.
Всі, побачивши її, звертаються до неї з такими словами:
Яїчниця. А! ось вона! А підійди-но сюди, стара гріховоднице! а підійди-но сюди!