Кочкарьов (стомлений, падає на стілець). Ой, далебі, знемігся. Почуваю, що як іще засміюся, порву останні жили.
Жевакін. Мені подобається ваша весела вдача. У нас в ескадрі капітана Болдирєва був мічман Пєтухов, Антон Іванович; теж був отакої веселої вдачі. Було нічого йому більше, покажеш отак одного пальця — як засміється, їй-богу, і до самісінького вечора сміється. Ну, дивлячись на нього, і собі зробиться смішно, і дивишся: аж і сам точно так само смієшся.
Кочкарьов (переводячи дух). О, Господи, помилуй нас грішних! Ну що вона надумала, дурепа? Ну куди ж їй женити, чи їй женити? Ось я оженю, так оженю!
Жевакін. Ні? так ви можете справді оженити?
Кочкарьов. Ще й як! кого завгодно, з ким завгодно.
Жевакін. Коли так, оженіть мене з тутешньою хазяйкою.
Кочкарьов. Вас? та навіщо вам женитись?
Жевакін. Як навіщо? от, дозвольте зауважити, дивне трохи запитання! А відома річ навіщо.
Кочкарьов. Та ви ж чули, в неї приданого ніякого нема.
Жевакін. Нема — то й нема! Звичайно, це погано, а проте з такою прелюб’язною дівицею, з її поводженнями можна прожити й без приданого. Невеличка кімнатка (міряє приблизно руками), отак маленький передпокій, невеличка ширмочка або якась ніби перегородка…
Кочкарьов. Та що вам у ній так сподобалося?
Жевакін. А правду казавши — мені вона сподобалася через те, що женщина огрядна. Я великий аматор з боку жіночої огрядності.
Кочкарьов (скоса на нього поглядаючи, говорить набік). Та вже самому нічим похизуватись; ніби кисет, з якого витрусили тютюн. (Голосно.) Ні, вам зовсім не слід женитись.
Жевакін. Як так?
Кочкарьов. А так. Ну що у вас за фігура, між нами кажучи? Нога півняча…
Жевакін. Півняча?
Кочкарьов. Розуміється. Який з вас вигляд!
Жевакін. Тобто як, одначе, півняча нога?
Кочкарьов. Та просто півняча.
Жевакін. Мені здається, це, одначе, образливо…
Кочкарьов. Та я ж кажу тому, що знаю, ви людина розсудлива; іншому я не скажу. Я вас оженю, будь ласка, тільки з іншою.
Жевакін. Ні, я просив би вас, щоб з іншою мене не женили. Будьте вже такі ласкаві, щоб тільки з цією.
Кочкарьов. Звольте, оженю, тільки з умовою: ви не втручайтеся нікуди і не показуйтесь навіть на очі відданиці. Я все зроблю без вас.
Жевакін. Одначе, як же це, все без мене? Все-таки мені ж хоч на очі слід показатися.
Кочкарьов. Зовсім не слід. Ідіть додому і чекайте, цього ж вечора все буде зроблено.
Жевакін (потирає руки). А це ж усе от як би хороше. А чи не треба атестата, службового списку? Може, дівиця забажає поцікавитись. Я збігаю за ними за хвилину.
Кочкарьов. Нічого не треба, йдіть тільки додому. Я вам сьогодні ж дам знати. (Випроваджує його.) Ага, чорта з два, як би не так! Що ж це? Що ж це Подкольосін не йде? Це, однак, дивно. Невже й досі оправляє свою штрипку? Чи не побігти по нього?
Ява IX
Кочкарьов, Агафія Тихонівна.
Агафія Тихонівна (озираючись). Що, пішли? нікого нема?