Агафія Тихонівна. Ну, а Іван Павлович? Кочкарьов. І Іван Павлович погань! усі вони погань. Агафія Тихонівна. Так уже й усі?
Кочкарьов. Та ви тільки поміркуйте, порівняйте тільки: це, хоч що кажіть, та Іван Кузьмич, а то ж казна-що: Іван Павлович, Никанор Іванович, чорт знає що!
Агафія Тихонівна. А вони ж, їй-право, такі дуже… скромні.
Кочкарьов. Які там скромні! Забіяки. Щонайбуйніший народ. Охота вам бути побитою на другий день після весілля!
Агафія Тихонівна. Ах, Боже мій! Це вже справді, таке нещастя, гірш за яке й бути не може.
Кочкарьов. Ще б пак! Гірш за це й не вигадаєш нічого.
Агафія Тихонівна. То ви радите, що найкраще взяти Івана Кузьмича?
Кочкарьов. Івана Кузьмича, натурально Івана Кузьмича. (Набік.) Справа, здається, йде на лад. Подкольосін сидить у кондитерській, піду швидше по нього.
Агафія Тихонівна. То ви гадаєте — Івана Кузьмича?
Кочкарьов. Неодмінно Івана Кузьмича.
Агафія Тихонівна. А тим, іншим, хіба відмовити? Кочкарьов. Звісно, відмовити.
Агафія Тихонівна. А як же це зробити? якось соромно.
Кочкарьов. Чому ж соромно? Скажіть, що ви ще молоді, і не хочете заміж.
Агафія Тихонівна. Таж вони не повірять, почнуть розпитувати: та чому, та як?
Кочкарьов. Ну, а коли ви хочете покінчити все одним разом, скажіть просто: «Геть звідси, дурні!»
Агафія Тихонівна. Як же можна так сказати?
Кочкарьов. А ви спробуйте. Я вас запевняю, що після цього всі вибіжать геть.
Агафія Тихонівна. Та це ж вийде якось дуже лайливо.
Кочкарьов. Та ви ж їх не побачите більше, то чи вам не однаково?
Агафія Тихонівна. Та вийде ж якось негаразд… адже вони розгніваються.
Кочкарьов. А яке горе, коли розгніваються! Якби з цього щось вийшло, тоді інша справа, а тут щонайбільше, коли хтось із них плюне в вічі, оце й усе.
Агафія Тихонівна. Ну, от бачите!
Кочкарьов. Та що ж за горе? Адже іншим по кілька разів плювали, їй-богу! Я теж знаю одного: чудовий із себе мужчина, рум’янець на всю щоку; до тих пір підлещувався й набридав своєму начальникові про прибавку платні, що той кінець кінцем не витримав — плюнув у самісіньке обличчя, їй-богу! «От тобі, — каже, — твоя прибавка, відчепись, сатано!» А платню, проте, збільшив. То що ж з того, що плюне? Коли б, інша справа, була далеко хустка, а вона ж тут у кишені — взяв та й обтер.
У сінях дзвінок.
Стукають: хтось із них, певно; я б не хотів тепер із ними зустрічатись. Чи нема там у вас іншого виходу?
Агафія Тихонівна. Як же, чорними сходами. Але, далебі, я вся тремчу.
Кочкарьов. Нічого, більше сміливості. Прощавайте! (Набік.) Швидше приведу Подкольосіна.
Ява II
Агафія Тихонівна і Яїчниця.
Яїчниця. Я навмисне, пані, прийшов трохи раніше, щоб поговорити з вами сам на сам, на дозвіллі. Ну, пані, щодо чину, я вже гадаю, вам відомо: служу колезьким асесором, люблять мене начальники, підлеглі слухаються… не вистачає тільки одного: подруги життя.