Кочкарьов. Пішли, пішли, нікого.
Агафія Тихонівна. Ах, коли б ви знали, як я вся тремтіла! Такого ж справді ще ніколи не було зо мною. Але який страшний оцей Яїчниця! Який він буде тиран для дружини. Мені все так і здається, що він зараз повернеться.
Кочкарьов. О, нізащо не повернеться! Я ставлю голову, коли хтось із них двох поткне сюди носа.
Агафія Тихонівна. А третій?
Кочкарьов. Який третій?
Жевакін (висовує голову в двері). До смерті хочеться знати, як вона буде висловлюватись про мене своїм ротиком… пуп’яночок отакий!
Агафія Тихонівна. А Балтазар Балтазарович?
Жевакін. А ось воно! ось воно! (Потирає руки.)
Кочкарьов. Ото лихо! Я думав, про кого ви говорите. Та це ж просто чорт знає що, несосвітенний дурень.
Жевакін. Це що таке? Цього вже я, признаюсь, ніяк не розумію.
Агафія Тихонівна. А він, проте, на вигляд здався мені дуже хорошою людиною.
Кочкарьов. П’яниця!
Жевакін. Їй-богу, не розумію.
Агафія Тихонівна. Невже і п’яниця ще? Кочкарьов. Змилуйтеся, страшенний мерзотник.
Жевакін (голосно). Ні, дозвольте, цього вже я аж ніяк не просив вас говорити. Що-небудь сказати на мою користь, похвалити — інша справа; а щоб таким чином, отакими словами — вже дозвольте хіба когось іншого, а я вже слуга покірний.
Кочкарьов (набік). Як це надало йому підвернутися? (До Агафії Тихонівни тихо.) Дивіться, дивіться, на ногах не держиться. Отаке мисліте[64] щодня виписує. Проженіть його, та й усе! (Набік.) А Подкольосіна нема й нема. Який мерзотник! Ну вже ж і вилаю його. (Виходить.)
ЯваХ
Агафія Тихонівна і Жевакін.
Жевакін (набік). Обіцяв хвалити, а замість того вилаяв! предивна людина! (Голосно.) Ви, пані, не вірте…
Агафія Тихонівна. Пробачте, мені щось нездужається… болить голова. (Хоче піти.)
Жевакін. А може, вам щось у мені не подобається? (Показуючи на голову.) Ви не дивіться, що в мене тут маленька лисина. Це нічого, це від лихоманки; волосся зразу виросте.
Агафія Тихонівна. Мені однаково, хоч би що у вас там було.
Жевакін. У мене, пані… Якщо одягну чорний фрак, то колір лиця побілішає.
Агафія Тихонівна. Для вас краще. Прощавайте! (Виходить.)
Ява XI
Жевакін (сам, говорить услід їй). Пані, дозвольте, скажіть причину: через що? чому? Хіба маю я якусь істотну ваду, чи що?.. Пішла! Предивний випадок! Ось уже чи не в сімнадцятий раз трапляється зо мною, і все майже однаковим чином: здається, так спочатку все добре, а як дійде діло до кінця — дивись і відмовлять. (Ходить по кімнаті в роздумі.) Так. От ця вже буде чи не сімнадцята наречена! І чого ж їй, однак, хочеться? Чого б їй, приміром, той?.. з якої речі… (Подумавши.) Темно, надзвичайно темно! Якби ж був нехороший чимось. (Обдивляється.) Здається, цього сказати не можна, все, слава Богу, натура не обідила. Незрозуміло. Хіба чи не піти додому і поритися в скриньці? Там у мене були віршики, проти яких, справді, жодна не встоїть… їй-богу, розумом не збагнеш. Спочатку, здається, поталанило… Мабуть, доведеться повернути назад голоблі. А шкода, справді шкода. (Виходить.)
Ява XII
Подкольосін і Кочкарьов входять і обидва оглядаються назад.
Кочкарьов. Він не помітив нас! Бачив, з яким довгим носом вийшов?
Подкольосін. Невже йому також одмовлено, як і тим?
[64] * Мисліте — назва літери «М» у давній руській абетці, тут: робити ногами складні рухи.