Кочкарьов (набік). От чорт! Цей дурень закохався. Ще буде, чого доброго, заважати. (Голосно.) І зовсім не гарна, зовсім не гарна.
Яїчниця. Ніс великий.
Жевакін. Ну ні, носа я не примітив. Вона… такий пуп’яночок.
Анучкін. Я сам теж їхнього погляду. Ні, не те, не те… Я навіть думаю, що навряд чи вона знайома з поводженням вищого товариства. Та й чи знає ще вона по-французькому?
Жевакін. Так чого ж ви, насмілюся спитати, не поговорили з нею по-французькому? Може, і знає.
Анучкін. Ви гадаєте, я говорю по-французькому? Ні, я не мав щастя скористатися з такого виховання. Мій батько був мерзотник, тварюка. Він і не думав навчити мене французької мови. Я був тоді ще дитиною, мене легко було привчити, варто тільки одлупити гарненько, і я б знав, я б неодмінно знав.
Жевакін. Ну а тепер, коли ви не знаєте, яка ж користь вам, коли вона…
Анучкін. Е ні, ні, жінка зовсім інша річ. Треба, щоб вона неодмінно знала, а без того в неї і те, і оце… (показує жестами) все вже буде не те.
Яїчниця (набік). Ну про це хай дбає хтось інший, а я піду та обдивлюсь знадвору будинок і флігелі: коли тільки все як слід, то цього ж таки вечора доб’юся діла. Ці женишки мене не лякають. Народ щось кволуватий. Таких відданиці не люблять.
Жевакін. Піти запалити люлечку. А що, чи не по дорозі нам? Де ви, дозвольте спитати, живете?
Анучкін. А на Пісках, у Петровському провулку.
Жевакін. Еге, вийде так: я на острові, у 18-й лінії; а проте все-таки я вас проведу.
Стариков. Ні, тут щось чванькувато. Ой, згадаєте потім, Агафіє Тихонівно, і нас. Моє поважання, панове! (Кланяється й виходить.)
Ява XXI
Подкольосін і Кочкарьов.
Подкольосін. То що ж, ходімо й ми.
Кочкарьов. Ну що, адже правда, хазяйка гарна?
Подкольосін. Та що! мені, признатись, вона не подобається.
Кочкарьов. Отакої! це що? Та ти ж сам погодився, що вона хороша.
Подкольосін. Та так, якось не те: і ніс довгий, і по-французькому не знає.
Кочкарьов. А це що? тобі навіщо по-французькому?
Подкольосін. Ну все-таки наречена повинна знати по-французькому.
Кочкарьов. А чому?
Подкольосін. Та тому, що… вже я не знаю чому, а все вже в неї буде не те.
Кочкарьов. Ну от, один дурень зараз сказав, а він і вуха розвісив. Вона красуня, просто красуня; такої дівчини не знайдеш ніде.
Подкольосін. Та вона мені самому спочатку була сподобалась, а потім, як почали говорити: довгий ніс, довгий ніс, ну, я роздивився, і сам бачу, що довгий ніс.
Кочкарьов. Ех ти, тютя з полив’яним носом. Вони навмисне говорять, щоб тебе спровадити, і я теж не хвалив, так завжди робиться. Це, брат, така дівчина! Ти роздивись тільки її очі, це ж чорт знає що за очі: говорять, дихають! А ніс, — я не знаю, що за ніс! білий — як алебастр! Та й алебастр не кожний дорівняється. Ти роздивись сам гарненько.
Подкольосін (усміхаючись). Та тепер я знову бачу, що вона ніби гарна.
Кочкарьов. А звичайно ж, гарна. Послухай, тепер, коли всі вони пішли, ходім до неї, поговоримо і все скінчимо.
Подкольосін. Ну, цього я не зроблю.