Ті ж і купці.
Городничий. А! здорові були, соколята!
Купці. (вклоняючись). Доброго здоров’я, батечку!
Городничий. Що, голуб’ята, як ся маєте? як іде ваш товар? Що, самоварники, аршинники, скаржитись? Архизлодії, протобестії, шахраї мирські! скаржитись? що? багато взяли! от, думають, так у тюрму його й засадять!.. Та чи знаєте ви, сім чортів і одна відьма вам у зуби, що…
Ганна Андріївна. Ох, Боже мій, які ти, Антошо, слова відпускаєш!
Городничий (незадоволено). А, не до слів тепер! А чи знаєте ви, що той самий чиновник, якому ви скаржилися, та жениться тепер на моїй дочці? Що? га? що тепер скажете? Тепер я вас… у!.. обдурюєте народ… Зробиш поставку для казни, на сто тисяч обдуриш її, гнилого сукна підсунувши, а потім пожертвуєш двадцять аршин, та ще й нагороду давай тобі за це? Та коли б знали, та тобі б… Ще й пузо вперед висуває. Він купець; його не займай; «ми, — каже, — і перед дворянами не поступимось». Так дворянин… ах ти ж, пика! дворянин наук учиться: його хоч і шмагають у школі, так за діло, щоб він знав корисне. А ти що? починаєш із шахрайства, тебе хазяїн лупить за те, що не вмієш обдурювати. Ще хлопчисько, «Отче-нашу» не знаєш, а вже недомірюєш, а як розіпре тобі пузо, та понабиваєш собі кишені, то і губу закопилив! Фу ти, яке диво! Від того, що ти шістнадцять самоварів видудлиш за день, од того й губу копилиш? Та плювати мені на твою голову і на твою пиху!
Купці. (вклоняючись). Винуваті, Антоне Антоновичу!
Городничий. Скаржитись? А хто тобі допоміг змахлювати, коли ти міст будував та написав дерева на двадцять тисяч, тоді коли його й на сто карбованців не було? Я допоміг тобі, цапина твоя борода! Ти забув це? А якби я про це десь заїкнувся, аж загурчав би до Сибіру. Що скажеш? га?
Один із купців. Як перед Богом, Антоне Антоновичу! Лукавий попутав. Онукам закажемо скаржитись. Вже яке хоч задоволення, тільки не гнівайся!
Городничий. Не гнівайся! Ось ти тепер валяєшся в ногах у мене. А чому? тому, що моє зверху, а якби хоч трохи твоя була взяла, так ти б мене, каналія, в багнюці б утопив та ще б і колодою зверху надавив!
Купці (кланяються в ноги). Не погуби, Антоне Антоновичу!
Городничий. «Не погуби!» Тепер: «не погуби!» а до того що? я б вас… (Махнувши рукою.) Ну, та Бог простить! годі! Я не злопам’ятний; тільки тепер дивись, бережи вуха! Я віддаю дочку не за якогось там простого дворянина. Щоб поздоровлення було… розумієш? Не те, щоб відбутись якимось баличком чи головкою цукру. Ну, іди з Богом!
Купці виходять.
Ява III
Ті ж, Амос Федорович, Артем Пилипович, потім Растаковський.
Амос Федорович (у дверях). Чи вірити чуткам, Антоне Антоновичу? яке щастя вам випало?
Артем Пилипович. Маю за честь привітати з нечуваним щастям. Я душею зрадів, коли почув. (Підходить до ручки Ганни Андріївни.) Ганно Андріївно! (Підходячи до ручки Марії Антонівни.) Маріє Антонівно!
Растаковський (входить). Антона Антоновича вітаю, хай продовжить Бог життя ваше і нового подружжя, і дасть вам нащадків численних, онучат і правнучат! Ганно Андріївно! (Підходить до ручки Ганни Андріївни.) Маріє Антонівно! (Підходить до ручки Марії Антонівни.)
Ява IV
Ті ж, Коробкін із дружиною, Люлюков.
Коробкін. Маю за честь поздоровити Антона Антоновича! Ганно Андріївно! (Підходить до ручки Ганни Андріївни.) Маріє Антонівно! (Підходить до її ручки.)
Дружина Коробкіна. Душевно поздоровляю вас, Ганно Андріївно, з новим щастям.
Люлюков. Маю за честь привітати, Ганно Андріївно! (Підходить до ручки і потім, обернувшись до глядачів, по-молодецьки цмокає язиком.) Маріє Антонівно! Маю за честь привітати! (Підходить до її ручки і так само молодецьки звертається до глядачів.)
Ява V
Багато гостей в сюртуках і фраках підходять спочатку до ручки Ганни Андріївни, промовляючи: «Ганно Андріївно!», потім до Марії Антонівни, говорячи: «Маріє Антонівно!» Бобчинський і Добчинський проштовхуються.
Бобчинський. Маю за честь привітати!
Добчинський. Антоне Антоновичу! маю за честь привітати.
Бобчинський. З щасливою пригодою!
Добчинський. Ганно Андріївно!