Поштмейстер. (до глядачів). Ну, підлий хлопчисько, якого слід одшмагати: більше нічого!
Артем Пилипович (читає далі). «Доглядач над богоугодними закла… і… і… і…» (заїкається).
Коробкін. А чого ж ви зупинилися?
Артем Пилипович. Та якесь таке нечітке письмо… а втім, видно, що мерзотник.
Коробкін. Дайте мені! от у мене, я думаю, кращі очі. (Бере листа.)
Артем Пилипович (не даючи листа). Ні, це місце можна пропустити, а там далі чітко.
Коробкін. Та дозвольте, я вже сам знаю.
Артем Пилипович. Прочитати я й сам прочитаю, далі, справді, все вже чітко.
Поштмейстер. Ні, все читайте! адже раніше все читано.
Всі. Віддайте, Артеме Пилиповичу! віддайте листа! (До Коробкіна.) Читайте!
Артем Пилипович. Зараз. (Віддає листа.) От, дозвольте… (Затуляє пальцем.) От звідси читайте.
Всі підходять до нього.
Поштмейстер. Читайте! Читайте! дурниці, все читайте!
Коробкін (читає). «Доглядач над богоугодними закладами Земляніка — справжня свиня в ярмулці».
Артем Пилипович (до глядачів). І недотепно! свиня в ярмулці! де ж видано свиню в ярмулці?
Коробкін (читає далі). «Смотритель училищ наскрізь протух увесь цибулею».
Лука Лукич (до глядачів). Їй-богу; і в рот ніколи не брав цибулі.
Амос Федорович (набік). Слава Богу, хоч про мене нема нічого.
Коробкін (читає). «Суддя…»
Амос Федорович. От тобі маєш! (Голосно.) Панове, я гадаю, що лист задовгий. Та й дідько з ним: погань таку читати.
Лука Лукич. Ні!
Поштмейстер. Ні, читайте!
Артем Пилипович. Ні, вже читайте!
Коробкін (продовжує). «Суддя Ляпкін-Тяпкін найбільшою мірою моветон…» (Зупиняється.) Мабуть, французьке слово.
Амос Федорович. А чорт його знає, що воно значить! Ще добре, як тільки шахрай, а може, й ще гірше.
Коробкін (читає далі). «А втім, народ гостинний і добродушний. Прощавай, душа Тряпічкін. Я сам, за твоїм прикладом, хочу взятися за літературу. Сумно, голубе, так жити, хочеться, зрештою, поживи для душі. Бачу: справді, треба за щось високе взятися. Пиши до мене в Саратовську губернію, а звідти в село Подкотиловку. (Перегортає листа й читає адресу.) Його благородію, шановному панові, Іванові Васильовичу Тряпічкіну в Санкт-Петербурзі, на Поштамтській вулиці, в будинку під номером дев’яносто сьомим, повернути у двір, третій поверх праворуч»[55].
Одна з дам. Який реприманд[56] несподіваний!
Городничий. От коли зарізав, так зарізав! убив, убив, зовсім убив! Нічого не бачу. Бачу якісь свинячі рила, замість облич; а більше нічого… Вернути, вернути його! (Махає рукою.)
Поштмейстер. Куди вернути? Я, ніби навмисне велів, щоб доглядач дав найкращу тройку, чорт надав і наперед дати розпис.
Дружина Коробкіна. Оце так, оце нечувана конфузія!
[55] * …на Поштамтській вулиці, в будинку під номером дев’яносто сьомим, повернути у двір, третій поверх праворуч. — Під час написання «Ревізора» сам Гоголь жив на Малій Морській, в будинку № 97, вхід із двору, на третьому поверсі.
[56] * Репрімант — урок (від фр. «догана»).