Коробкін. Де ж тепер, дозвольте дізнатися, перебуває іменитий гість? я чув, що він чомусь поїхав.
Городничий.Так, він поїхав на один день у дуже важливій справі.
Ганна Андріївна. До свого дядечка, щоб узяти благословення.
Городничий. Узяти благословення; але взавтра ж… (Чхає.)
Поздоровлення зливаються в один гул.
Красно дякую! Але взавтра ж і назад… (Чхає.)
Вітальний гул. Найдужче чути голоси:
Часного пристава. Доброго здоров’я, ваше високоблагородіє!
Бобчинського. Сто літ і мішок червінців!
Добчинського. Продовж, Боже, на сорок-сороків!
Артема Пилиповича. Щоб ти пропав! Дружини Коробкіна. Чорти б тебе вхопили! Городничий. Дуже вам дякую! Бажаю того й вам! Ганна Андріївна. Ми тепер у Петербурзі гадаємо жити. А тут, скажу я вам, таке повітря… надто вже селом тхне!.. правду казавши, не дуже приємно… От і чоловік мій: він там дістане генеральський чин.
Городничий. Це правда, панове, я, чорт його знає, дуже хочу бути генералом.
Лука Лукич. Дай Боже дістати.
Растаковський. Від людини неможливо, а від Бога все можливо[52].
Амос Федорович. Великому кораблеві — й велика плавба.
Артем Пилипович. Заслужив, от і шана!
Амос Федорович (набік). От покаже, як і справді буде генералом! От уже кому личить генеральство, як корові сідло! Ну, ні, до цього ще довга пісня. Отут є й не такі, як ти, а й досі ще не генерали.
Артем Пилипович (набік). Дивись, чорт забери, уже й у генерали пнеться… Чого доброго, може бути й генералом. Адже пихи в нього, лихий не взяв би його, досить. (Звертаючись до городничого.) Так ви ж тоді, Антоне Антоновичу, і нас не забудьте.
Амос Федорович. І коли щось трапиться: приміром, якась потреба у справах, не залишіть без заступництва!
Коробкін. На той рік повезу синка до столиці на службу вітчизні, так уже, прошу вас, виявіть йому вашу протекцію, замість батька сиротині будьте.
Городничий. Я з радістю із свого боку, готовий старатися.
Ганна Андріївна. Ти, Антошо, завжди готовий на обіцянки. По-перше, тобі не буде часу думати про це. І як можна, і чого ради обтяжувати себе отакими обіцянками?
Городничий.А чому, серденько? іноді можна.
Ганна Андріївна. Можна, звичайно, та не про всяку дрібноту слід турбуватися…
Дружина Коробкіна. Ви чули, як вона трактує нас?
Гостя. Та вона завжди така була; я її знаю: посади її за стіл, вона й ноги свої…
Ява VIII
Ті ж і поштмейстер, з розпечатаним листом у руці.
Поштмейстер. Дивна справа, панове! Чиновник, що ми його вважали за ревізора, зовсім не ревізор.
Всі. Як не ревізор?
[52] * Від людини неможливо, а від Бога все можливо. — Перефразована цитата з Євангелія від Матвія (19:26), де мовиться про порятунок охоплених пристрастю до накопичування.