Поштмейстер. Зовсім не ревізор, я дізнався про це з листа…
Городничий. Що ви? що ви? з якого листа?
Поштмейстер. Та з його ж власноручного листа. Приносять до мене на пошту листа. Глянув на адресу, бачу: «на Поштамтську вулицю». Я так і обмер. «Ну, — гадаю собі, — напевно знайшов непорядки на пошті й повідомляє начальство». Узяв та й розпечатав.
Городничий. Як же ви?..
Поштмейстер. Сам не знаю, нечиста сила підбила. Покликав був уже кур’єра на те, щоб послати його ештафетою[53], — але така мене взяла цікавість, що й зроду такої не відчував. Не можу, не можу, почуваю, що не можу, тягне мене, от тягне й квит. В однім усі так от і чую: «Ой, не розпечатуй! загинеш, як курка», а в другім ніби біс який шепоче: «Розпечатай, розпечатай! розпечатай!» і як придавив сургуч — по жилах огонь, а розпечатав — мороз, їй-богу, мороз, і руки тремтять, і в очах темно.
Городничий. Та як же ви насмілились розпечатати листа такої уповноваженої особи?
Поштмейстер. То ж бо й штука, що він не уповноважений і не особа!
Городничий. А що ж він, по-вашому, таке?
Поштмейстер. Ні се, ні те: чорт його знає що!
Городничий. (запально). Як ні се, ні те? Та як ви смієте називати його ні тим, ні сим, та ще й чорт знає чим? Я вас під арешт…
Поштмейстер. Хто? ви?
Городничий. Так, я!
Поштмейстер. Руки короткі.
Городничий. А ви знаєте, що він жениться на моїй дочці, що я сам буду вельможею, що я в самісінький Сибір запроторю?
Поштмейстер. Ех, Антоне Антоновичу! що Сибір? далеко Сибір! От краще я вам прочитаю. Панове! дозвольте прочитати листа?
Всі. Читайте, читайте!
Поштмейстер. (читає). «Спішу повідомити тебе, серце Тряпічкін, які зі мною чудеса. По дорозі обчистив мене як липку піхотний капітан, так що трактирник хотів уже посадити мене в тюрму, як ось по моїй петербурзькій фізіономії й по костюму все місто прийняло мене за генерал-губернатора. І я тепер живу в городничого, жуїрую[54], упадаю напропалу біля його дружини й дочки; не вирішив тільки, з котрої почати; гадаю, спочатку з мамочки, бо, здається, зразу готова до всіх послуг. Пригадуєш, як ми з тобою бідували, обідали на шармака і як колись кондитер ухопив мене за комір з приводу поїдених пиріжків коштом прибутків аглицького короля? Тепер зовсім навпаки повернулося. Всі мені позичають, скільки завгодно. Оригінали страшенні. Ти б луснув зо сміху. Ти, я знаю, статейки пописуєш; вмісти їх у свою літературу. По-перше: городничий — дурний, як сива шкапа…»
Городничий. Не може бути! там нема цього.
Поштмейстер. (показує листа). Читайте самі!
Городничий (читає). «Як сива шкапа». Не може бути! це ви самі написали.
Поштмейстер. А як би це я міг писати?
Артем Пилипович. Читайте!
Лука Лукич. Читайте!
Поштмейстер. (читає далі). «Городничий — дурний, як сива шкапа…»
Городничий. О, чорт забери! треба ще повторювати! ніби воно там і так не стоїть.
Поштмейстер. (читає далі). Гм… гм… гм… гм… «сива шкапа. Поштмейстер теж хороша людина…» (Припиняє читати.) Ну, тут про мене він теж непристойно висловився.
Городничий. Ні, читайте!
Поштмейстер. Та навіщо?..
Городничий. Ні, чорт забери, коли вже читати, так читати! Читайте все!
Артем Пилипович. Дозвольте, я прочитаю. (Надіває окуляри й читає.) «Поштмейстер достеменно департаментський сторож Михєєв; мабуть, також, негідник, п’є запоєм».
[53] * Ештафета — термінова пошта.
[54] * Жуїрувати — вести пусте, гультяйське життя.