Ізабель закліпала очима.
— Люсі? Сонечко! — вигукнула вона і підхопила дівчинку на руки, перш ніж задумалась, як та потрапила сюди.
— Мамо! — вигукнула дитина, міцно до неї притулившись.
Ізабель повернулась і побачила неподалік Ґвен, яка кивнула, ніби кажучи: «Не хвилюйся».
Ізабель не переймалася тим, що робила та жінка й чому саме. Вона плакала, обіймаючи дівчинку, а потім відсторонилася на відстань витягнутої руки, щоб краще її роздивитися. Можливо, незважаючи на обставини, Люсі все ще може повернутися до неї. Ця думка зігріла її.
— Ой, яка ти стала худенька! Лише шкіра та кістки. Ти повинна бути хорошою дівчинкою і гарно їсти. Заради мами.
Поступово вона помітила ще деякі зміни в дівчинці. Проділ з іншого боку, сукня з тонкого мусліну з розсипаними по ньому маргаритками, нові туфлі з метеликами на пряжках.
Ґвен полегшало, коли вона побачила реакцію племінниці. Біля матері, яку вона любила, Ґрейс здавалася зовсім іншою дитиною. Вона дала їм трохи часу, а тоді наблизилася до лавки.
— Нам краще зараз піти. Я не була впевнена, що ви будете тут.
— Але… Я не розумію…
— Усе це так жахливо. Усім важко. — Ґвен похитала головою і зітхнула. — Моя сестра — хороша жінка, справді. Вона багато пережила. — Дівчина кивнула в бік дитини. — Я спробую привести її знову. Але не можу обіцяти. Будьте терплячою. Це все, що я можу сказати. Будьте терплячою, і, можливо… — Вона не закінчила фрази. — Але, будь ласка, не кажіть нікому. Ханна не зрозуміє. Вона ніколи не пробачить мені… Ходімо, Люсі! — сказала Ґвен і простягнула руки до дівчинки.
Дитина чіплялась за Ізабель.
— Ні, мамо! Не йди!
— Іди, моя солодка. Будь чемною заради мами. Ти повинна піти з цією леді, але ми скоро побачимося знову. Я обіцяю.
Дитина все ще трималася за Ізабель.
— Якщо ти будеш чемною, ми прийдемо знову, — усміхнулася Ґвен, помалу відтягуючи дівчинку.
Дещиця здорового глузду стримувала Ізабель від бажання вирвати дитину й утекти. Ні. Якщо вона буде терплячою, та жінка обіцяла привести її знову. Хтозна, що ще може змінитися поступово?
Ґвен знадобилося багато часу, щоб заспокоїти племінницю. Вона несла її на руках, пестила, намагалася відвернути увагу загадками та уривками дитячих пісень. Ґвен ще не була впевнена у своїх наступних діях, однак вона просто більше не могла бачити, як бідну дитину утримують подалі від матері. Ханна завжди була впертою, і Ґвен боялася, що саме впертість засліпила її тепер. Вона не знала, як приховати зустріч від Ханни. Навіть якщо це неможливо, спробувати було варто. Коли Ґрейс нарешті заспокоїлася, Ґвен запитала її:
— Сонечко, ти знаєш, що таке секрет?
— Так, — пробурмотіла дівчинка.
— Добре. Отже, ми пограємо в секрети, гаразд?
Дівчинка підвела голову, намагаючись зрозуміти її.
— Ти любиш маму Ізабель, так?
— Так.
— І я знаю, що ти хочеш побачити її знову. Але Ханна може трохи сердитися, бо вона дуже сумує. Тому ми не повинні казати їй чи дідусеві. Гаразд?
Обличчя дитини напружилося.
— Ми повинні тримати це в секреті, і якщо хто-небудь запитає, що ми зробили сьогодні, то просто скажи: ходили до дідуся. Не можна казати, що ти бачила свою маму. Розумієш, люба?
Дівчинка підібгала губки і серйозно кивнула, хоча в її очах була розгубленість.
— Вона розумна дитина. Вона знає, що Ізабель Шерборн не померла. Ми бачили її у крамниці Мушмора.
Ханна знову сиділа в кабінеті доктора Самптона, цього разу без дочки.