— Я кажу вам як професіонал: єдині ліки для вашої дочки — час. І тримайте її подалі від пані Шерборн.
— Я просто подумала, якби розпитати дівчинку про її інше життя. Там, на острові. Можливо, це допоможе?
Лікар затягнувся люлькою.
— Думайте про це як про апендикс, який я щойно у вас вирізав. Хіба можна відкривати рану кожні п’ять хвилин і штрикати її, щоб побачити, як вона гоїться? Я знаю, це важко, але в цьому випадку менше говоритимете — швидше все забудеться. Вона це переросте.
Але насправді Ханна не бачила в Ґрейс жодних ознак полегшення. Дитина одержимо складала свої іграшки й акуратно застеляла ліжко. Вона вдарила кошеня, що перевернуло ляльковий будинок. А її рот був замкнений, як гаманець скнари, щоб не дати проскочити будь-якому прояву любові до цієї самозваної матері.
Тим часом Ханна трималася. Вона розповідала їй історії: про ліси і чоловіків, які там працювали; про школу в Перті і те, що вона робила там; про Френка і його життя в Калґурлі. Вона співала їй пісеньки німецькою мовою, навіть якщо дівчинка не звертала на них особливої уваги. Вона робила одяг для її ляльок і пудинги на вечерю. Маленька дівчинка відповідала малюнками. Завжди ті самі картинки. Мама, татко і Лулу на маяку, його промінь світив аж до країв сторінки, розганяючи темряву довкола.
З кухні Ханна бачила, як Ґрейс сиділа на підлозі вітальні та розмовляла з прищіпками для одягу. Тепер вона була більш тривожною, ніж будь-коли, за винятком днів побачення із Септимусом, тому мати раділа, що вона спокійно грається. Жінка підійшла трохи ближче до дверей, щоб послухати.
— Люсі, їж іриску, — сказала прищіпка.
— Ням, — сказала інша прищіпка і проковтнула повітря, яке їй простягнула дівчинка.
— У мене є таємниця, — сказала перша прищіпка. — Приходь із тіткою Ґвен. Коли Ханна спить.
Ханна не відводила очей, її облив холодний піт. Ґрейс витягла лимон з кишені фартуха і накрила його хусткою.
— На добраніч, Ханно! — сказала умовна тітка Ґвен. — Тепер ми відвідаємо маму в парку.
— Цьом-цьом. — Дві інші прищіпки притулилися одна до одної з поцілунками. — Моя люба Люсі. Ходи, люба. Поїдемо на Янус. — І прищіпки поспішили кудись уздовж килима.
Свист чайника сполохав дитину. Вона, повернувшись, побачила Ханну на порозі. А потім кинула прищіпки зі словами «погана Люсі» і вдарила себе по руці.
Жах Ханни під час цієї гри переріс у розпач під час останніх слів. Ось якою бачила її власна дочка. Не люблячою матір’ю, а тираном. Вона намагалася зберігати спокій і обдумувала, що ж робити.
Її руки трохи тремтіли, коли Ханна зробила какао і принесла його Ґрейс.
— Люба, ти грала в таку цікаву гру, — сказала вона, борючись із тремтінням у голосі.
Дитина сиділа мовчки, непорушно тримаючи чашку какао в руці.
— Ти знаєш якісь секрети, Ґрейс?
Дівчина повільно кивнула.
— Б’юся об заклад, вони дуже цікаві.
Знову ж таки маленьке підборіддя ствердно кивнуло, поки очі намагалися зрозуміти, яких правил дотримуватися.
— Давай трохи пограємо, так?
Дівчинка заковзала ногою вперед-назад, вимальовуючи півколо на підлозі.
— Давай пограємо в гру, де я вгадаю твій секрет. Так він залишиться секретом, тому що ти не сказала його мені. А якщо я вгадаю, ти отримаєш льодяник на паличці як приз.
Обличчя дитини напружилося. Ханна ніяково посміхнулася.
— Я думаю… ти ходила відвідати леді з Януса. Так?
Дитина почала кивати та раптом зупинилася.
— Ми бачили чоловіка у великому будинку. У нього було рожеве обличчя.
— Я не сердитимуся на тебе, сонце. Приємно іноді когось відвідати, правда? І та леді міцно тебе обійняла?