Принаймні йому вдалося тримати Спреґґа подалі від Ізабель.
— Знаєте, ми не можемо змусити дружину свідчити, тому не чіпайте її. Якщо натиснути на пані Шерборн, вона взагалі самотитиметься. Цього ви домагаєтеся? — запитав він у сержанта. — Залиште її мені.
Боже, це вже було занадто. Тихе життя в тихому містечку — ось на що він зголошувався. А тепер мав розібратися з цією справою. З цією клятою справою! Він неупереджено та ґрунтовно виконає свою роботу і, коли настане час, передасть справу в Олбані. Накі кинув мушлю у воду, і її з ревом поглинули хвилі.
Сержант Спреґґ, усе ще виснажений після довгої подорожі з Олбані, змахнув з рукава пушинку. Він повільно повернувся до паперів, що лежали перед ним. «Томас Едвард Шерборн. Дата народження 28 вересня 1893».
Том не відреагував на цю фразу. З лісу доносилося пронизливе цвірчання цикад, наче вони самі були голосом спеки.
— Та ти герой війни теж. Нагороджений Військовим хрестом. Я читав витяг зі справи: захопив німецьке кулеметне гніздо самотужки. Переніс чотирьох наших у безпечне місце під снайперським вогнем. І таке інше. — Спреґґ на мить замовк. — Ти, напевно, вбив багато людей тоді.
Том і далі мовчав.
— Я сказав, — Спреґґ нахилився до нього через стіл, — ти, напевно, вбив багато людей тоді.
Дихання Тома залишалося рівним. Чоловік дивився прямо перед собою, його обличчя нічого не виражало.
Спреґґ стукнув по столу.
— Коли я щось запитую, ти мусиш відповідати, розумієш?
— Якщо ви запитаєте мене, я відповім, — спокійно сказав Том.
— Чому ти вбив Френка Ронфельдта? Це запитання.
— Я не вбивав його.
— Тому що він німець? Судячи з усього, він мав акцент.
— Він не мав акценту, коли я натрапив на нього. Він був мертвий.
— Ти вбив багато таких, як він, раніше. Ще одне вбивство справи не міняє, так?
Том важко зітхнув і схрестив руки на грудях.
— Це теж запитання, Шерборне.
— Навіщо це все? Я сказав вам, що відповідаю за те, що залишив Люсі. Я сказав вам, що той чоловік був мертвим, коли прибило човен. Я поховав його. Це теж на моїй відповідальності. Що ще ви хочете?
— О, який він хоробрий, чесний і насолоджується таким життям, якщо готовий іти до в’язниці, — передражнив його Спреґґ. — Та мене не обдуриш, друже, розумієш? Надто багато на себе береш, хіба що намагаєшся приховати вбивство. — Непорушність Тома розлютила його ще більше, і він продовжив:
— Я бачив таких, як ти, і раніше. Достатньо триклятих героїв війни. Повернулися сюди, сподіваючись, що їх боготворитимуть до кінця їхнього життя. Звисока дивилися на тих, хто не у формі. Але війна давно скінчилася. І Бог свідок, у скількох із вас після повернення відразу вискочили клепки. Те, як ви там виживали, не спосіб жити в цивілізованій країні. Ти не вийдеш сухим із води.
— Це взагалі не стосується війни.
— Хтось повинен встати на захист порядності, і тут цим займатимусь я!
— А хто захищатиме здоровий глузд, сержанте? Заради Бога, подумайте про це! Я міг би все заперечувати. Я міг би сказати, що Френка Ронфельдта навіть у човні не було. Ви б нічого не дізналися. Я сказав правду, тому що хотів, щоб його дружина дізналася, що трапилось, і тому, що він заслужив на гідне поховання.
— Або, може, ти сказав половину правди, щоб полегшити свою совість і отримати м’якіше покарання.
— Скажіть мені, який у цьому сенс.
Сержант холодно поглянув на нього.
— Згідно із записами, семеро людей загинуло в тій твоїй кулеметній авантюрі. Про мене, це свідчить, що ти людина жорстока. Безжальний убивця. Твій героїзм може випливти в смертну кару, — сказав він, збираючи свої записи. — Важко бути героєм, коли ти гойдаєшся на мотузці.
Поліцейський закрив теку і покликав Гаррі Ґарстоуна, щоб той відвів ув’язненого до камери.