Твори у 12 томах. Том 06: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Мартін увесь тремтів. Ось вони, давні дні, та ще й які: танці, бійки, забави! Пильно стежачи за противником, він кинув швидкий погляд на Лізі. Звичайно коли хлопці заходили битися, дівчата зчиняли вереск. А Лізі не знімала галасу. Вона дивилась на бійців, затамувавши віддих і злегка нахилившись уперед; одна рука її була притиснута до грудей, щоки палали, а в очах світився щирий подив і захоплення.

Незнайомець уже підвівся і виборсувався від хлопців, що не давали йому знов розгулятися.

— Вона чекала мене! — кричав він до всіх і до кожного зокрема. — Вона чекала мене, поки я повернуся, а тут підкотився цей нахаба й повів її! Пустіть-но, чуєте? Я йому покажу!

— Чого це ти здурів? — питав його Джіммі, разом з іншими відтягуючи нападника вбік, — Це ж Мартін Іден. Мушу тобі сказати, що під його кулак краще не попадайся. Не лізь до нього, бо такого завдасть тобі чосу, що ой-ой-ой.

— А чого він так дівчат одбиває? — не вгавав той.

— Він побив Летючого Голландця, а ти ж пам’ятаєш, що то був за один, — доводив своєї Джіммі.— І побив його на п’ятому раунді. А ти не встоїш проти нього й хвилини.

Це повідомлення трохи втихомирило забіяку, і він зміряв Мартіна уважним поглядом.

— Щось не віриться, — глузливо посміхнувся він, але вже без запалу.

— Летючому Голландцеві теж не вірилося, — відказав Джіммі.— Ходім! Дівчат тут вистачить. Ну, ходім!

Забіяка нарешті послухався, і вся компанія подалась до танцювального майданчика.

— Хто це такий? — спитав Мартін у Лізі.— І що воно взагалі означає?

Войовниче збудження, що колись палило його довго й гостро, вже простигло, і він зрозумів, що занадто звик до самоаналізу, щоб віддаватися первісним почуттям щиро й бездумно.

Лізі труснула толовою.

— Та то ніхто собі,— сказала вона. — Просто він приятелював зі мною. Бачиш, я почувалася дуже самотньою і мусила… Але я ніколи тебе не забувала, — додала вона, стишивши голос і поглядом утупившись перед собою. — Я б одразу покинула його задля тебе.

Мартін глянув на її трохи одвернене обличчя і відчув, що досить йому простягти руку, щоб зірвати цю квітку, але в той же час мимоволі задумався, чи й справді чогось варта граматично правильна літературна мова, і за цим розважанням забув їй відповісти.

— Ловко ти його впорав, — засміялася вона.

— Але він міцний хлопець, — великодушно визнав Мартін. — Якби його не підтягли, мені б таки з ним довелося поморочитися.

— Хто була та пані, з якою я бачила тебе отоді ввечері? — раптом спитала Лізі.

— А, то просто знайома, — відповів він.

— Як це давно було, — замислено промовила вона. — Немов тисячу років тому.

Але Мартін не мав охоти далі заглиблюватись у цю тему й перевів розмову на інше. Вони пішли до ресторану, де Мартін частував Лізі дорогим вином і всякими делікатесами, потім танцював з нею, і тільки з нею, аж поки вона не стомилася. Танцював Мартін чудово, і дівчина, вихором кружляючи з ним, схиливши голову йому на плече, відчувала себе на сьомому небі, мавши єдине бажання, щоб так тривало без краю. Надвечір вони гуляли в парку, де за добрим давнім звичаєм вона сіла на траві, а він ліг навзнак, голову поклавши їй на коліна. Він лежав так і дрімав, а вона пестила йому волосся, дивилася на його заплющені очі і не крила своєї любові. Глянувши раптом угору, він прочитав на її обличчі ніжне визнання. Повіки її спали на мить, а тоді знов піднялися, і вона подивилась йому в очі лагідно й сміливо.

— Я була чесною всі ці роки, — промовила вона тихо.

Мартін відчув, що, як це не дивно, в її словах щира

правда, і серце йому зайняла велика спокуса. Він міг би зробити її щасливою. Якщо йому самому не судилося. щастя, то нащо ж їй у цьому відмовляти? Вони могли б одружитися, і він узяв би її з собою в очеретяний палац на Маркізах. Йому дуже хотілося піддатись на спокусу, але ще сильнішою була його воля, що наказувала цього не робити. Всупереч самому собі, він і далі був вірний своєму Коханню. Колишні дні безжурного й вільного його житія відійшли в минуле. Він не міг ані їх повернути, ані сам до них вернутися. Він змінився, і тільки тепер зрозумів, як глибоко.

— З мене був би поганий чоловік, Лізі,— сказав він просто.

Її рука, що пестила його волосся, спинилася відчутно, потім знов почала ніжно гладити. Обличчя в неї стало суворе й рішуче, але на щоках так само грав легенький рум’янець, і очі промінилися ласкою.

— Я й не думала про це… — почала вона й затнулась. — Та, зрештою, мені це й байдуже. їй-бо, байдуже! Я пишаюся твоєю дружбою. Для тебе я готова на все. Така вже, либонь, я є.

Мартін підвівся й сів. Він узяв її за руку. Зробив це розважливо й тепло, але не виявляючи ніякої пристрасті, і від його теплоти на неї війнуло холодом.

— Не говорім про це, — сказала вона.

— Ти чудова й благородна дівчина, — промовив він. — Це я повинен пишатися, що з тобою запізнався. І я таки пишаюся цим. Ти для мене ясний промінь серед темного світу, і я мушу з тобою так само чесно повестись, як і ти зі мною.