Твори у 12 томах. Том 06: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Містер Форд на знак своєї ретельності вивернув обидві кишені. З однієї на підлогу випав якийсь квиток. Вій підняв його і хотів покласти назад, але Мартін гукнув:

— Що це? Квиток на катер? Давайте і його. Він коштує десять центів. Отже, з квитком я одержав від вас чотири долари дев’яносто п’ять центів. Належить мені ще п’ять!

Він люто глянув на містера Уайта, але ця тендітна особа вже простягала йому нікелеву монету.

— Дякую, — сказав Мартін, звертаючись до всієї компанії.— На все добре.

— Грабіжник! — прошипів йому вслід містер Ендс.

— Злодюжка! — огризнувся Мартін, грюкнувши дверима.

Мартін був у захваті від своєї перемоги, в такому захваті, що, згадавши про п’ятнадцять доларів, які йому завинив «Шершень» за «Пері й перли», вирішив одразу ж піти й їх вирвати. Але в «Шершні» засіла купка чисто виголених молодих і дужих хлопців, чистих розбійників, що звикли грабувати всіх без винятку і навіть один одного. Після сутички, під час якої було трохи попсовано редакційне майно, редактор (колись найкращий спортсмен в університеті), за допомогою секретаря, передплатного агента і швейцара, виставив Мартіна за двері і навіть допоміг йому дуже швидко спуститися сходами.

— Заходьте частіше, містере Ідене, завжди раді вас бачити, — глузували вони згори.

Мартін піднявся з землі і теж засміявся.

— Ху, — сказав він. — Проти тих трансконтинентальних гнид ви просто чемпіони!

Йому відповіли веселим реготом.

— Мушу вам сказати, містере Ідене, — гукнув йому редактор «Шершня», — що як на поета ви теж зух. Де це ви так навчилися цього прямого удару?

— Там, де ви навчилися свого подвійного нельсона, — відповів Мартін, — У всякому разі, синець буде у вас під оком.

— А у вас шия вже стала на місце? — люб’язно спитав редактор. — Знаєте що, може, підемо усім гуртом та вип’ємо? Звісно, не на честь вашої ушкодженої шиї, а на честь цієї невеличкої баталії.

— Переможений мусить погоджуватись, — відповів Мартін.

Отож грабіжники й пограбований випили разом і дружно погодилися на тому, що перемагає дужчий і що п’ятнадцять доларів за «Пері й перли» законно належать «Шершневі».

Артур лишився коло хвіртки, а Рут ступила на сходинки до дверей Марії Сільви. Вона почула швидке цокотіння друкарської машинки і, коли ввійшла в кімнату Мартіна, побачила, що він друкує останню сторінку рукопису. Вона прийшла довідатися, чи прийде він до них на святковий обід, але не встигла й слова вимовити, як Мартін заговорив про себе.

— Ось послухай-но, — вигукнув він, відбираючи копії.— Це моє останнє оповідання, і воно відмінне від усього, що я писав досі. Настільки відмінне, що мені аж самому страшно. І все ж, либонь, воно гарне. Ти й сама побачиш. Це гаванська історія. Я назвав її «Вікі-Вікі».

Обличчя Мартіна пашіло творчим запалом, хоч у кімнаті було так холодно, що Рут аж тремтіла, та й у нього самого руки були як лід. Вона уважно слухала Мартіна, і, хоч на обличчі в неї час від часу він помічав тільки осуд, скінчивши, він таки спитав:

— Ну, що ти скажеш? Тільки щиро.

— Я… я не знаю, — відповіла вона. — Воно… по-твоєму, його можна буде продати?

— Навряд, — признався він. — Це занадто сильно для журналів. Але зате правда, ручуся, що правда!

— Але навіщо ж уперто писати такі речі, що ніхто не купує? — безжально дорікнула вона. — Ти ж пишеш для того, щоб заробляти на життя?

— Авжеж. Тільки ця невесела історія так захопила мене, що я не міг не написати її. Вона просто просилася на папір.

— Але цей герой, Вікі-Вікі, чому ти вкладаєш йому в уста таку малопристойну мову? Певно, це було б образливо для читачів, і редактори цілком слушно забракують оповідання.

— А проте справжній Вікі-Вікі саме так і говорив би.

— Це поганий тон.

— Але це життя, — твердо сказав він. — Це реально й правдиво. Я мушу малювати життя тільки таким, яким його бачу.

Рут нічого не відповіла, і хвилину вони ніяково мовчали. Мартін занадто любив її, і через те не зрозумів, а вона не могла зрозуміти його, бо він занадто далеко вже переріс межі її обрію.

— А я таки стягнув гроші з «Трансконтинентального місячника», — промовив він, пробуючи перевести розмову на менш дражливу тему. Пригадавши, як редакційне бакенбардове тріо скривджене було на чотири долари дев’яносто центів та катерний квиток, він мимохіть засміявся.