Твори у 12 томах. Том 06: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Мартін цим разом потиснув руку лисому чоловікові із жвавими очима, що його обличчя здавалося ще досить молодим, наскільки воно видніло за сніжно-білою бородою, яку його дружина щонеділі старанно підстригала, заодно вже голячи йому й потилицю.

Усі вони обступили гостя і в три голоси почали засинати похвалами, поки Мартінові, нарешті, не почало здаватися, що вони просто намагаються затуркотіти йому голову.

— А ми все дивувалися, чому ви не заходите, — сказав містер Уайт.

— У мене не було грошей на катер, а я живу по той бік бухти, — відповів Мартін одверто, щоб показати нагальну свою потребу в грошах.

«Та й мій «вихідний» костюм, — подумав він, теж красномовно свідчить про мою нужду». Раз у раз при нагоді він натякав про мету свого приходу. Але в своєму захопленні вони немов поглухли. Вони співали йому хвалу, розповідали про своє перше враження від його оповідання, про те, яким воно здалося їм пізніше, і як захоплювалися ним дружини їхні й родичі, але ні разу не згадали про намір сплатити гонорар.

— Я вам уже розповідав, як я вперше прочитав ваше оповідання? — сказав містер Форд. — Певно, що ні. Я вертався на захід із Нью-Йорка, і, коли поїзд зупинився в Огдені, газетяр приніс свіжий номер нашого журналу.

«Чорти б його батькові! — подумав Мартін. — Цей роз’їжджає у пульманівських вагонах, а я голодую, бо не можу вирвати в нього свої кровні п’ять доларів!» Його залляла хвиля гніву. Кривда, заподіяна йому цим місячником, одразу стала величезною — дуже вже важкі були всі ці місяці даремних сподівань, голоду й злиднів, та й тепер от голод прокинувся й мучив його, нагадавши, що він і ріски не мав у роті від учора, коли теж не дуже наївся. На мить йому аж очі затуманило з обурення. Це ж навіть не грабіжники, а просто дрібні злодюжки. Брехнями й обіцянками вони вициндрили в нього оповідання. Ну, гаразд! Він їм покаже. І він у думках затявся, що не вийде з редакції, поки не відбере свої гроші. Тим більше, що йому однаково нічим було платити за переїзд на топ берег. Він усе ще стримувався, але вовчий блиск його очей занепокоїв і стривожив редакційний гурт.

Балакучість їхня піднеслася ще вище. Містер Форд знов почав розповідати, як він уперше прочитав «Передзвін», а містер Ендс у той же час намагався ще раз описати, яка зачарована цим оповіданням його племінниця, а ж вона не абихто — шкільна вчителька в Аламеді!

— Зараз скажу вам, чого я прийшов, — врубав під кінець Мартін. — Я прийшов одержати гроші за те оповідання, що так вам усім подобається. Ви обіцяли мені заплатити п’ять доларів після надрукування.

На рухливому обличчі містера Форда відбилася щира готовність одразу ж вдовольнити вимогу автора, але, шугнувши до кишені, він раптом повернувся до містера Ендса і заявив, що забув гроші вдома. Наскільки містер Ендс близько взяв це до серця, було ясно без слів, бо рука в нього так і сіпнулася, немов захищаючи бокову кишеню. Мартін зрозумів, що там не порожньо.

— Дуже шкода, — промовив містер Ендс, — але з годину тому приходив друкар і я віддав йому всю готівку з каси. Воно трохи було з мого боку легковажно не запастися більшою сумою, одначе термін виплати друкареві ще не підійшов і його прохання видати аванс було цілком несподіване.

Містер Форд і містер Ендс сподівально глянули на містера Уайта, але цей добродій тільки засміявся і знизав плечима. Його совість, в усякому разі, чиста: він прийшов сюди вивчати журнальну справу, а натомість вивчав грошову скруту. Йому нічого не плачено вже чотири місяці, але він знав, що редакція мусить перше задовольнити друкаря, а потім уже помічника редактора.

— Страшенно безглуздо вийшло, містере Ідене, що ви потрапили до нас саме в таку годину, — жваво промовив містер Форд. — Запевняю вас, що це просто випадковість. Ллє знаєте, що ми зробимо? Завтра ж уранці ми вам вишлемо чек поштою. Містере Ендс, у вас, певна річ, є адреса містера Ідена?

— Ну, авжеж, у містера Ендса є адреса містера Ідена, і він вишле чек завтра ж уранці.

Мартін на банківських і чекових тонкощах знався вельми туманно, проте чудово розумів, що коли чек можна вислати завтра, то так само можна видати його й сьогодні.

— Отже, все погоджено, містере Ідене. Завтра ви одержите чек, — сказав містер Форд.

— Але мені потрібні гроші сьогодні, а не завтра, — твердо відказав Мартін.

— Який нещасливий збіг обставин! От коли б ви прийшли якого іншого дня, — солодко заспівав містер Форд, але тут його перепинив містер Ендс, рухливі очі котрого свідчили про дратливість характеру.

— І містер Форд, і я вже з’ясували вам, у чім справа, — гостро сказав він. — Чек ми вишлемо…

— Я теж з’ясував вам, — не дав йому докінчити Мартін, — і досить ясно, що гроші потрібні мені сьогодні.

Живчик Мартінові забився дужче від грубого тону секретаря, і він не спускав його з ока, певний, що каса редакції у нього в кишені.

— Це дуже сумно… — знову почав містер Форд.

Але тут містер Ендс нетерпляче ворухнувся, мовби маючи замір вийти з кімнати. Ту ж саму мить Мартін кинувся на нього і з такою силою схопив за горло, що сніжно-біла борода цього добродія, не втративши своєї бездоганної форми, задерлася до стелі під кутом у сорок п’ять градусів. А містер Уайт і містер Форд, опановані жахом, мовчки дивилися, як їхнього поважного співробітника трусять, наче перський килим.

— Ану, добувай гроші, вельмишановний руйначу молодих талантів! — гукнув Мартін. — А то я сам їх повитрушую, усі до цента! — Потім, повернувшись до переляканих глядачів, додав: — А ви краще не втручайтеся, бо теж комусь перепаде.

Містер Ендс задихався і, тільки коли Мартін трохи послабив стиск, зміг виявити готовість задовольнити його вимогу. Після кількох занурювань до кишені штанів він вигріб звідти всього чотири долари й п’ятнадцять центів.

— Вивертай кишеню! — скомандував Мартін.

Випало ще десять центів. Мартін для певності перелічив удруге свої трофеї.

— Ну, тепер ваша черга! — крикнув він містерові Форду. — Мені треба ще сімдесят п’ять центів.

Містер Форд не перечив, однак у нього набралося тільки шістдесят центів.

— Оце все? — грізно спитав Мартін, приймаючи Фордів унесок. — А що у вас у жилеті?